Жив собі на світі парубок, і закохався він у дуже гарну дівчину. Захотів він їй подарувати гарну-прегарну квітку, щоб показати дівчині, як палко він її кохає. Пішов він до лісу таку квітку шукати. Довго шукав, і аж раптом побачив на кущі звічайнісінької шипшини квітку, яка відрізнялася від інших. Вона була дуже гарна, і пелюстків на ній було набагато більше, ніж на інших квітках шипшини. Зрадів парубок, зірвав гілочку з квіткою та подарував її своїй коханій. Одружилися молодята, а біля своєї хати посадили цю гілочку. Пустила вона коріння, і виросла у них на дворі троянда. З тієї самої пори троянду вважають символом кохання.
1. ми народжені з єдиною мовою і маємо нести її у серці до кінця життя, не зраджуючи своїм корінням... Це наше рідне, а рідного стидатися соромно 2. завжди варто підбирати слово, його силу і спрямованість на адресата, беручи до уваги реакцію людини на нього, щоб не було воно їй образою або докором 3. навіть від гарних слів може бути погано, якщо ці слова є брехнею або сказані не від душі, іронічно 4. того, що уже сказано не повернути, тому маємо спершу думати, аніж говорити, бо можна наговорити купу зайвого і непотрібного, а буде пізно
2. завжди варто підбирати слово, його силу і спрямованість на адресата, беручи до уваги реакцію людини на нього, щоб не було воно їй образою або докором
3. навіть від гарних слів може бути погано, якщо ці слова є брехнею або сказані не від душі, іронічно
4. того, що уже сказано не повернути, тому маємо спершу думати, аніж говорити, бо можна наговорити купу зайвого і непотрібного, а буде пізно