Перебудуй речення так, щоб невідокремлені означення стали відокремленими і навпаки. Не забудь поставити, якщо це необхідно, коми.
Зразок виконання.
Срібним маревом повиті, коло сіл стоять тополі. (Леся Українка)
Тополі, срібним маревом повиті, коло сіл стоять. Срібним маревом повиті тополі коло сіл стоять.
З мокрих дерев рідко скапує не струшена з ночі вода. (О. Бабляк)
Якісь он квіти, сині-сині, на голу цеглу повились (Л. Костенко).
Прикладом того, що саме у слові культурна сила народу є те, що наша мова мала складний шлях розвитку і численні заборони з приводу її признання. Проте українці об’єднувалися і робили все, аби їхнє слово вдосконалювалося та передавалося нащадкам з покоління в покоління. Саме таким чином до нашого часу дійшли культура,досвід, мудрість, звичаї пращурів, бо вони занесли до мовної скарбниці все те, чим маємо пишатися зараз ми. Чи була б Україна відома, якби не мова, котрою писали свої невмирущі твори найвизначніші письменники та поети, такі, як Шевченко, Франко, Леся Українка, Котляревський. Я гадаю, що ні, адже саме по цих людях знає Україну світ. Тож слово – криниця з якої ми черпаємо розумі красу наших традицій, по яких можна побачити культуру нації.
Іншим прикладом того, що мова є відображенням народу є його ставлення до рідного слова. Нажаль, у сучасні часи більшість людей, які проживають на теренах України, спілкується таким – собі суржиком, тобто змішують іноземні слова з українськими, або ж взагалі говорять російською, бо державної мови цураються і вважають її не престижною. Особисто я знаю тільки кількох осіб,котрі не зважають на ці нові тенденції мовлення. Інші ж на запитання чому ти не розмовляєш рідною мовою сміються в лице та кажуть, що це не модно. Я не схвалюю такого ставлення, бо мова – це багатство, послане народу Богом і не можна відмовлятися від неї, як роблять це люди в нашій країні. Це загрожує занепаду і зміні слів, формованих в продовж віків. Олесь Гончар казав: «Той, хто зневажливо ставиться до рідної мови, не може викликати поваги до себе», і це дійсно так, адже люди, що не мають поваги до духовної скарбниці свого народу, є духовно убогими. Я сподіваюся, що українці зрозуміють це, бо мова – обличчя нації, її культури, тож якщо ми хочемо, щоб Україну поважали інші, то маємо навчитися шанувати своє слово і насамперед себе.
Отже, мова – це відображення нашої національної культури, бо вона показала через що пройшов наш народ, вистояла всі заборони, як переконливо свідчать про це наведені епізоди та приклад з власного життя.
Усі люди і діти також за певний період часу стануть старшими і будуть хотіти тієї поваги яка буде їм так потрібна.Їхнє життя було сповнене злетів і падінь,але вони вийшли з цього бою переможцями
Ось чому на мою думку потрібно поважати літніх людей