Перебудувати речення так,щоб невідокремлені означення стали відокремленими. Кожен відвідувач Єгипту з цікавістю розглядав красиві ієрогліфи,Вони були висічені на стінах храмів,на колонах,на великих статуях. Малюнки людей,тварин і птахів,рослини,що були зображені в ієрогліфах,були напрочуд точними. Всі милувалися ними,але ніхто не міг їх прочитати
Диало́г (греч. Διάλογος — «разговор»[1][2]) — литературная или театральная форма устного или письменного обмена высказываниями (репликами, вопросами и ответами) между двумя и более людьми, также бывает письменный диалог между двумя или более людьми по средству написания текста в письмах или другими методами; специфическая форма общения и коммуникации, диалог — это вопросы и ответы двух и более оппонентов, участвующих в разговоре или обсуждении чего-либо. В литературе диалог — органический признак драматических жанров, но иногда является основой также и недраматических произведений, например, в русской поэзии
До редакції журналу щодня надходять чимало щирих і відвертих листів. Люди таким чином хочуть почути для себе поради, бо розповісти свої найпотаємніші думки та проблеми незнайомій людині легше, ніж найкращому другові.
Ці два листа прийшли до редакції одночасно від дівчат-ровесниць. Перша після школи пішла працювати до канцелярії. Вона вважала свою працю буденною, нецікавою і пригнічуючою. Ця дівчина заздрила тим, хто подорожує та спить в наметах, і бачить зоряне небо замість стелі.
Інша працює геодезистом. Вона тижні й місяці проводить у полі. Її турбує сум за шумом міста. Дівчина заздрить своїм ровесникам, які в цей час мають можливість кожного вечора ходити в театр чи на дискотеку. Вона ненавидить свою професію, і пише про те, що напевно сіла не в “свій” потяг.
Справді, це не просто вибрати “свій” потяг вчасно і правильно. Багато хто помиляється, через встановлені серед молоді бутафорські уявлення про професії. Лікар для них – це марлева пов’язка на обличчі, яскраве світло в операційній і щасливі родичі хворого за дверима очікують з квітами, бо наперед впевнені в успішності операції. Сталевар – це мужнє обличчя, твердий погляд і полум’я мартену. Геолог – це рюкзак, едельвейси, переправи через стрімкі річки, гітара біля мальовничого багаття.
Але це все лише звичайні штампи, нав’язані нам телекартинами, журналами та книжками. Як же легко зобразити зовнішні атрибути професій, і як же важко збагнути прозу щоденної копіткої праці. Та, як відомо, без прози не буває поезії.
Насправді, життя геолога – це довге бездоріжжя, бездомність, безсімейність. Крім мальовничих краєвидів, це ще втома, тяжка фізична праця. Життя лікаря-хірурга – це щоденне психологічне і фізичне виснаження, нічні чергування, роздратовані пацієнти, а найтяжчим обов’язком лікаря є говорити родичам про те, що хворого так і не вдалося врятувати. Життя вчителя – це не тільки букети квітів на урочисті свята, а ще й шумні перерви, перевірка зошитів до пізньої ночі, великі класи з учнями, до кожного з яких потрібно шукати індивідуальний підхід.
То які знання ми маємо про працю? Чи не здається вам, що за певним штампом професії ми вже не можемо розгледіти саму людину, яка присвятила їй все життя. Ми не помічаємо ні наполегливості, ні терплячості, ні натхнення інших. Хоч фахівці, як і професії бувають різними.
Отже, придивляйтесь до людей, до професій, які вас цікавлять уважніше, щоб випадково не помилитися потягом і не шкодувати про втрачений час і можливості. Навчіться дослухатися до інших людей і до власного серця, водночас не піддаючись оманливому впливу встановлених штампів. Намагайтесь пізнати всі тонкощі професії, зважити всі її переваги та недоліки, і тоді ви знайдете для себе ту працю, що буде приносити вам задоволення. Тобто це так звана “сродна праця”, про яку ще здавна згадував великий філософ Григорій Сковорода. Лише така праця до вам розкривати нові свої таланти і вдосконалювати вже набуті навички.