На мою думку вислів, що сильного доля веде, а слабкого волочить правильний. Я вважаю, що більшою мірою все залежить від самої людини, а точніше від особистості, якою вона є. Потрібно дивитись на кожного не тоді коли він на коні, а тоді, коли він, впавши, зміг піднятись. Звичайно, доля допомагає нам протягом нашого життя, але бувають випадки, коли вона, усміхнувшись, не допомагає, а навпаки. Інколи доля змінює людину кардинально. Людина робиться пихатою та зверхньою. Я не поважаю таких людей. По-пурше, вони самі себе не поважають, роблячи погані вчинки. Для мене прикладом в житті хорошим прикладом є мій друг Володимир Антошків, який вже на протязі довгого часу займається кік-боксом. Також він є призером всеукраїнських замагань та отримав книгу кандидата в майстри спорту. Його слова закарбувались у моїй пам’яті надовго: “Не той сильний, хто не падав, а той, хто, впавши, вставав”. Іншим життєвим прикладом сильної людини є грецький напівбог Прометей, який стільки витерпів заради людей, але не здався, бо доля йому у цьому допомагала. Звісно, варто згадати Григорія Многогрішного, який попри всі негаразди не здався. Як йому важко не було – він продовжував боротися. Отже, завжди поважайте себе та інших людей, тоді і доля вам усміхнеться, і Бог про вас не забуде. Багато людей вважають, що доля – щось незмінне, дане від народження. Тому люди часто вимовляють ці слова з гіркою усмішкою: доля така, доля нещаслива, доля несправедлива і гірка. І мало хто задумується про те, що він сам будує свою долю: своїми вчинками, своїми справами, навіть своїми помислами, бажаннями, почуттями. Адже це так і є! Долею зовсім не заплановано єдиний у вашому житті хід. У кожної людини є кілька можливих варіантів долі, і кожна людина сама обирає свій варіант, хоча найчастіше сама не знає про те. А потім скаржиться: доля не склалась! А треба ж просто озирнутися в минуле і подивитися, де, в який момент ти звернув на саму невдалу доріжку, де ти збився з вірної, щасливої дороги. Можливо, ще не пізно повернутися туди, до цього підступному роздоріжжя, і піти іншою дорогою, більш щасливою.
У багатьох з нас буває таке, що не дає спокійно заснути або просто щось турбує. Я кажу у багатьох, бо навіть мимоволі ми можемо когось образити, зробити якийсь хибний крок. Сказати, що треба все робити сумлінно, дуже легко. А як завжди стримувати себе? Мабуть, дуже важко інколи не "зірватись". Та щоб заспокоїтись, треба подумати над своїми помилками і спробувати виправити їх. Та не завжди і не в кожній ситуації можуть до вибачення, не кожну помилку можна виправити...
Так сталось, що в наш час все менше уваги приділяється моралі. Може, на нас так впливає теперішній економічний стан? Чому все більше з'являється людей з брудним сумлінням серед політиків, лікарів, вчителів? Адже люди довіряють їм своє життя, здоров'я своїх дітей.
Після спілкування з такими людьми, втрачаєш віру в справедливість і головне — надію на те, що колись ми житимемо краще.
А колись-то все було інакше: люди сіяли хліб, народжували дітей, навчали і навчалися, молилися Богу і ясним поглядом дивилися в незатьмарене небо. Та далася взнаки низка трагічних подій, що прокотилися Україною протягом XX століття. Чисте сумління ставало все більш і більш дефіцитним.
Чи зможуть сучасне й наступні покоління винести на власних плечах тягар відповідальності за долю України? Чи вистачить наснаги та сили? Сподіваюся, що ми зрозуміємо цю просту річ: докори сумління не треба гамувати, до них треба прислухатись. Це — як біль, що нагадує про хворобу. Ми обов'язково переможемо наші негаразди і нарешті заживемо за прислів'ям "Хто чисте сумління має, той спокійно спати лягає".
Звичайно, доля допомагає нам протягом нашого життя, але бувають випадки, коли вона, усміхнувшись, не допомагає, а навпаки. Інколи доля змінює людину кардинально. Людина робиться пихатою та зверхньою. Я не поважаю таких людей. По-пурше, вони самі себе не поважають, роблячи погані вчинки. Для мене прикладом в житті хорошим прикладом є мій друг Володимир Антошків, який вже на протязі довгого часу займається кік-боксом. Також він є призером всеукраїнських замагань та отримав книгу кандидата в майстри спорту. Його слова закарбувались у моїй пам’яті надовго: “Не той сильний, хто не падав, а той, хто, впавши, вставав”.
Іншим життєвим прикладом сильної людини є грецький напівбог Прометей, який стільки витерпів заради людей, але не здався, бо доля йому у цьому допомагала.
Звісно, варто згадати Григорія Многогрішного, який попри всі негаразди не здався. Як йому важко не було – він продовжував боротися. Отже, завжди поважайте себе та інших людей, тоді і доля вам усміхнеться, і Бог про вас не забуде.
Багато людей вважають, що доля – щось незмінне, дане від народження. Тому люди часто вимовляють ці слова з гіркою усмішкою: доля така, доля нещаслива, доля несправедлива і гірка. І мало хто задумується про те, що він сам будує свою долю: своїми вчинками, своїми справами, навіть своїми помислами, бажаннями, почуттями. Адже це так і є! Долею зовсім не заплановано єдиний у вашому житті хід. У кожної людини є кілька можливих варіантів долі, і кожна людина сама обирає свій варіант, хоча найчастіше сама не знає про те. А потім скаржиться: доля не склалась! А треба ж просто озирнутися в минуле і подивитися, де, в який момент ти звернув на саму невдалу доріжку, де ти збився з вірної, щасливої дороги. Можливо, ще не пізно повернутися туди, до цього підступному роздоріжжя, і піти іншою дорогою, більш щасливою.
У багатьох з нас буває таке, що не дає спокійно заснути або просто щось турбує. Я кажу у багатьох, бо навіть мимоволі ми можемо когось образити, зробити якийсь хибний крок. Сказати, що треба все робити сумлінно, дуже легко. А як завжди стримувати себе? Мабуть, дуже важко інколи не "зірватись". Та щоб заспокоїтись, треба подумати над своїми помилками і спробувати виправити їх. Та не завжди і не в кожній ситуації можуть до вибачення, не кожну помилку можна виправити...
Так сталось, що в наш час все менше уваги приділяється моралі. Може, на нас так впливає теперішній економічний стан? Чому все більше з'являється людей з брудним сумлінням серед політиків, лікарів, вчителів? Адже люди довіряють їм своє життя, здоров'я своїх дітей.
Після спілкування з такими людьми, втрачаєш віру в справедливість і головне — надію на те, що колись ми житимемо краще.
А колись-то все було інакше: люди сіяли хліб, народжували дітей, навчали і навчалися, молилися Богу і ясним поглядом дивилися в незатьмарене небо. Та далася взнаки низка трагічних подій, що прокотилися Україною протягом XX століття. Чисте сумління ставало все більш і більш дефіцитним.
Чи зможуть сучасне й наступні покоління винести на власних плечах тягар відповідальності за долю України? Чи вистачить наснаги та сили? Сподіваюся, що ми зрозуміємо цю просту річ: докори сумління не треба гамувати, до них треба прислухатись. Це — як біль, що нагадує про хворобу. Ми обов'язково переможемо наші негаразди і нарешті заживемо за прислів'ям "Хто чисте сумління має, той спокійно спати лягає".