Напевно кожен із нас завдавав собі таке просте на перший погляд питання “яка моя роль на землі”. Дехто зміг дати відповідь на це питання, а дехто по-сьогоднішній день у роздумах. Тому-що відповідь на це питання може нам дати лише наш Творець, який дасть нам справжній напрям у житті. Можливо хтось буде державним діячем, хтось письменником, а хтось простим мрійником. Але ти маєш право бути звичайною людиною, яка нічим не прославилася, а просто живе в своє задоволення. МИ ЛЮДИ, які живуть на планеті Земля, і хочуть заселити космос
давно забули ліс і сад.
Стояли яблуні та вишні
у квітах з голови до п'ят.
Все оживало, все раділо
в зеленім лісі і в садку.
І кожен сам знаходив діло
собі під силу й до смаку.
Отам, де сосни із-за тину
здаля дивились у квітник,
розкинув довгу павутину
Павук — похмурий працівник.
Він жив у хатці на гілляці,
щоранку вдосвіта вставав,
а вставши, зразу йшов до праці
і плетиво своє снував,
ще й буркотів:— Щоб мух ловити,
міцні тенета я роблю.
Я дуже впертий, працьовитий,
неробства зовсім не терплю!
Поміж дерев, найстарших віком,
у гущині серед трави,
на сто дверей і двісті вікон
стояв будинок мурашви.
Виходили крізь всі ті двері
щоранку тисячі мурах
і метушились до вечері
і по землі й по стовбурах.
Вони тягали суччя, дрюччя,
за себе важчі в сто разів,
облазили дерева й кручі
усі — з верхів і до низів.
А ввечері повзли додому
і так, щоб чути скрізь було б,
хвалились:— Всім давно відомо,
що й ми ненавидим нероб!
Неподалік, де тихо дзенькав
серед трави ясний струмок,
бджілок родина чималенька
вселилась в гарний теремок.
Вони збирали мед на квітах
аж до вечірньої зорі.
І клопоту шок працьовитих
любили всі, малі й старі,
бо, хоч і мали гострі жала,
вони й самі любили всіх
і тільки тих не поважали,
хто байдикує всім на сміх.
Але ти маєш право бути звичайною людиною, яка нічим не прославилася, а просто живе в своє задоволення.
МИ ЛЮДИ, які живуть на планеті Земля, і хочуть заселити космос