У моїй родині багато традицій і деякі з них навіть здаються мені дивними. Я вважаю, що у кожної сім’ї повинні бути свої традиції, так як саме вони об’єднують рідних людей. Традиції дозволяють нам почути голос предків, відчути їх поруч з нами. Наприклад, в моїй родині щороку на Великдень бабуся будить всіх рано вранці і відрізає всім по пасочці і дає по яєчку, після чого ми можемо потім назад лягти спати і додивитися свій сон. Мені так і не відомо, чому в цей день треба так рано вставати, а бабуся каже, що так було в її дитинстві і тепер вона повторює весь цей ритуал за мамою.
Ще одна традиція, яка мені більше до душі – це щороку першого вересня зустрічатися з близькими родичами і сидіти в кафе. Я розумію, що всі в цей день гуляють, але саме ми за мо родичів. Це став саме той день, коли ми хоча б раз на рік можемо зустрітися і поспілкуватися. Також у моєї бабусі є стереотип про те, що Новий рік необхідно зустрічати в новому одязі, щоб рік був щасливим, тому ми завжди одягаємо на себе нові сукні. Ще є одна кумедна традиція, яка по ідеї не повинна була нею стати: як тільки ми всією сім’єю збираємося на риболовлю і їдемо туди, то мама забуває нагадати татові про те, щоб він захопив з собою снасті. У підсумку виходить, що ми виїжджаємо просто відпочити куди – небудь в гарне місце, так і не наловивши риби.
Всі ці традиції по-своєму забавні і незрозумілі, але це традиції моєї родини і мені вони подобаються. Ти вже знаєш точний день, коли все здійсниться і чекаєш його, тобі стає забавно від того, що твої батьки часом бувають неохайними, хоча самі вчать тебе таким не бути. Я дуже люблю свою сім’ю і поважаю її традиції. Мені дуже хочеться, в майбутньому, перейняти деякі традиції зі своєї сім’ї і перемістити їх у вже свою нову створену сім’ю.
Андріївська церква будувалась як палацова, проте після смерті Єлизавети її викреслили зі списку палацових будівель. Ніхто про неї не дбав; церква поступово руйнувалась. Будівля старішала, у стінах з'являлись тріщини, підземні води розмивали фундамент. Були пошкоджені та частково втрачені елементи декору, а внаслідок некваліфікованого ремонту кінця 19 століття було видозмінено форму куполів. Так і не побудували дзвіницю, до того ж проект Растреллі на той час було втрачено. В 1968 році богослужіння в храмі припинили і створили музей. Наприкінці 70х років минулого століття в архівах вдалось віднайти проект церкви. На його основі київські реставратори здійснили необхідні роботи по відновленню споруди у первісному вигляді. Саме такою ми бачимо її сьогодні.
В Андріївській церкві був похований Андрій Миколайович Муравйов – мандрівник, історик, колекціонер, письменник. За життя він з любов'ю говорив про Київ та церкву. Милуючись панорамою, яка відкривається з Андріївської гори, він казав: "Увесь нижній Київ у ніг моїх, з усіма глибокими ярами його передмість."Справді, храм здіймається у височінь на одному з київських пагорбів у мальовничому куточку Києва над Подолом. Стрункий силует споруди неначе підхоплює і несе ритм рельєфу місцевості догори. З усіх боків церква виглядає по-різному, вражаючи виразністю свого обрису, ніби намальованого на тлі неба.
Сюди, на високий п'єдестал храму, в свій час приходили милуватись красою Задніпров’я Гоголь, Шевченко, Максимович та багато інших поціновувачів прекрасного. Природа і мистецтво ніби подали руки одне одному, - казали і кажуть люди під враженням пейзажу в сполученні з архітектурою чудового храму.
У моїй родині багато традицій і деякі з них навіть здаються мені дивними. Я вважаю, що у кожної сім’ї повинні бути свої традиції, так як саме вони об’єднують рідних людей. Традиції дозволяють нам почути голос предків, відчути їх поруч з нами. Наприклад, в моїй родині щороку на Великдень бабуся будить всіх рано вранці і відрізає всім по пасочці і дає по яєчку, після чого ми можемо потім назад лягти спати і додивитися свій сон. Мені так і не відомо, чому в цей день треба так рано вставати, а бабуся каже, що так було в її дитинстві і тепер вона повторює весь цей ритуал за мамою.
Ще одна традиція, яка мені більше до душі – це щороку першого вересня зустрічатися з близькими родичами і сидіти в кафе. Я розумію, що всі в цей день гуляють, але саме ми за мо родичів. Це став саме той день, коли ми хоча б раз на рік можемо зустрітися і поспілкуватися. Також у моєї бабусі є стереотип про те, що Новий рік необхідно зустрічати в новому одязі, щоб рік був щасливим, тому ми завжди одягаємо на себе нові сукні. Ще є одна кумедна традиція, яка по ідеї не повинна була нею стати: як тільки ми всією сім’єю збираємося на риболовлю і їдемо туди, то мама забуває нагадати татові про те, щоб він захопив з собою снасті. У підсумку виходить, що ми виїжджаємо просто відпочити куди – небудь в гарне місце, так і не наловивши риби.
Всі ці традиції по-своєму забавні і незрозумілі, але це традиції моєї родини і мені вони подобаються. Ти вже знаєш точний день, коли все здійсниться і чекаєш його, тобі стає забавно від того, що твої батьки часом бувають неохайними, хоча самі вчать тебе таким не бути. Я дуже люблю свою сім’ю і поважаю її традиції. Мені дуже хочеться, в майбутньому, перейняти деякі традиції зі своєї сім’ї і перемістити їх у вже свою нову створену сім’ю.
В Андріївській церкві був похований Андрій Миколайович Муравйов – мандрівник, історик, колекціонер, письменник. За життя він з любов'ю говорив про Київ та церкву. Милуючись панорамою, яка відкривається з Андріївської гори, він казав: "Увесь нижній Київ у ніг моїх, з усіма глибокими ярами його передмість."Справді, храм здіймається у височінь на одному з київських пагорбів у мальовничому куточку Києва над Подолом. Стрункий силует споруди неначе підхоплює і несе ритм рельєфу місцевості догори. З усіх боків церква виглядає по-різному, вражаючи виразністю свого обрису, ніби намальованого на тлі неба.
Сюди, на високий п'єдестал храму, в свій час приходили милуватись красою Задніпров’я Гоголь, Шевченко, Максимович та багато інших поціновувачів прекрасного. Природа і мистецтво ніби подали руки одне одному, - казали і кажуть люди під враженням пейзажу в сполученні з архітектурою чудового храму.