Означення виділено в реченні а) Час не помічають не тільки щасливі, ай безсмертні
б) Література справді спроможна сприяти розвиткові людини.
в) Істинно вільна людина ні над ким не прагнутиме панувати.
г) Тільки із страждання виникає здатність перейнятися болем ближнього.
д) Художник по суті дуже беззахисний перед свинцевим лицем обставин.

Кожна людина починається зі знання свого родоводу. А її коріння закладене в батьківській домівці, в материнській пісні. Батьківська хата — це те, що завжди згадується, сниться, що ніколи не забувається і гріє теплом спогадів. Усіх членів сім’ї завжди об’єднував живильний родинний вогник. Від матері до доньки передавалися старанно вишиті рушники, сорочки; від батька до сина — земля, любов до неї, вміння відчувати її біль, чути її голос. І до сьогодні зберігаються ці родинні Традиції. Сім’я, що не вберегла вогника, накликає на себе біду. Вогонь здавна оберігав оселю, біля нього росли діти, він вважався священним. Раніше біля вогню довгими зимовими вечорами збиралися за вишиванням чи куделею. Тут, біля родинного вогнища, навчали поважати свій рід, розповідали про його старійшин, про те, як вони жили, що робили, як співали пісні. Тут навчали поважати людей, бути добрими, чуйними до своїх близьких, навчали дітей допомагати один одному, любити одне одного. Зібравшись усією родиною, вирішували, як мають відзначати свята, як мають жити, щоб не було соромно перед людьми. Хата дає селянинові надійний захист, оберігає від негараздів, дарує світ. Такі спільні зібрання біля родинного вогнища залишались у пам’яті людини на все життя як найсвітліша згадка про своє дитинство, про свою сім’ю, про родинні традиції. Про це так гарно написав Андрій Малишко: Та де б не ходив я в далекій дорозі,В чужім чи у ріднім краю,Я згадую вогник у тихій тривозіІ рідну хатину свою.Бо дивляться в далеч засмучені очі,Хоч тінь там моя промайне.Бо світиться вогник у темнії ночі,Мов кличе додому мене!Щоб велося од хліба до хліба. Початок жнив — зажинки — в усі часи були подією урочистою. Ряд магічних дій та обрядів, які при цьому виконувалися, мали забезпечити успіх у роботі, зібрати урожай без втрат. Зажинки починали у легкий день — вівторок, п’ятницю. Колоски, скошені першими, клали навхрест. Коли йшли додому, збирали їх і робили квітку або хрест, який на освячували в церкві. Зерно берегли для засіву під наступний урожай. Відвар із цих колосків вважався цілющим при гоєнні ран від порізів. Жнива в давнину проводилися толокою, тобто кілька сімей об’єднувались, щоб спільно по черзі обробити свої поля. Цікаво відбувалися зажинки у нас на Слобожанщині. Спочатку стелили на полі скатертину, клали хлібину — щоб велося од хліба до хліба. А тоді вже починали жати. Закінчувалася толока обідом у господаря, жниварськими піснями, в яких господарю дякували за шанобливе ставлення до працівників, щедрий обід і бажали щастя, благополуччя. 

Оберіг – це такий талісман, який, як вважають у народі, потрібен для захисту. У давнину багато родин та окремих людей мали обереги. Це могли бути як якісь камінці, маленькі іграшки, прикраси, так і рушники, ляльки – мотанки. У моєї родини є також свої обереги. На полицях стоять мотанки, а на стіні висять рушники. Це дісталося нам від бабусі. Мій улюблений рушник прикрашає поличку в великій кімнаті. Коли бабуся була молода, вона зробила його власноруч. А потім, коли я вже народилась,подарувала його моїй матусі. З тих пір він прикрашає нашу оселю і оберігає всіх нас. Цей рушник дуже красивий, він зроблений у традиціях слобожанської вишивки