ОТЧИЙ ДІМ (1) Старенький, підсліпуватий, сутулуватий, іноді навіть горбатий, але рідний, до болю рідний отчий дім. (2) Усе бачив він на своєму віку, все вистраждав і вистояв: він нездоланий, як та земля, на якій він стоїть. (3) Він може десять раз погоріти дотла, але досить якогось маленького паростка, як у нім знову теплиться життя. (4) І знову підбілюють, підфарбовують, причепурюють його, обсівають мальвами, огороджують березовим тином або обносять лісою, і знову чистими вікнами він дивиться на сільську вулицю, в кінці якої ставлять та ставлять нові доми. (5) Дуже старенький він і починає хилитися, а нового поставити ні за що — його нишком підпирають дубовими стовпами з тильної сторони, і він знову стоїть наперекір негодам. (6) Навіть коли руйнують його, то дещо беруть із нього для нового дому: так батько щось передає синові, а син — своєму синові. (7) Одні вмирають, інші народжуються, і на тому віками стоїть отчий дім, як памятник тим, хто поселився в нім уперше. (8) І нехай ви живете в камяних палацах, нехай люстри сяють над вами, але якщо ви живете чесно і тому інколи буває вам трудно, то вам мило згадати осіннє бездоріжжя і той отчий дім, у якому починалось ваше життя. (9) Від вас залежить, що залишите своїм дітям, але не ганьте свого батька за скупість: він мріяв залишити по собі кращу спадщину. (10) Шануйте те, що він залишив, трудіться на більше і якщо не виходить вам жити в отчому домі (може, тісно, незручно там, а може, великі діла вершите вдалині від нього), то хоч поїдьте, погляньте, провідайте те подвір'я, в якому пройшли ваші перші весни: це вам згодиться для серця і для душі, для щоденної праці, бо, крім шаноби до людей, до людей, які породили вас, ви більше нічого не винесете з отчого дому. (11) Може, за це я і люблю його. (За В. Земляком) А) Укажіть складні речення, у яких поєднано безсполучниковий та підрядний звязок. Б) Укажіть складні речення з різними видами зв’язку. В) Виділіть речення із сурядним та підрядним зв’язком.
Аналізуючи фольклорну спадщину, можна виразно побачити, що для народного світогляду безперечним законом життя є пряма залежність між працьовитістю людини та її успішністю й, навпаки, між її неуспішністю й лінивістю.
Гляньмо, наприклад, на приказки й прислів'я, де в афористичній формі відбилися ці уявлення: «Під лежачий камінь вода не тече», «Хто не працює — той не їсть», «Терпіння і труд усе перетруть»... Навіть на прикладі цього коротенького переліку можна побачити, що в народі живе чітке переконання в тому, що саме праця є запорукою досягнення бажаних результатів, успіху.
Ще одним доказом виправданості думки про те, що успішність цілком залежить від наполегливої роботи людини, може слугувати й сама логіка життя. Подивімося, хто найбільш успішний у цьому світі? Ті, хто чекають «манни небесної», чи ті, хто цю «манну» крупинка по крупинці збирають щоденною працею? Як на мене, то, безперечно, другі. Саме їм удається досягти так бажаного кожною людиною успіху й щастя в житті. Яскравим зразком людини, яку можна зарахувати до другої групи, для мен=Ь є Грицько — один із персонажів роману Панаса Мирного «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» Одразу зазначу, що із суто людського боку Грицько мені аж зовсім не імпонує, однак із боку його досягнення успіху в житті хлопець цілком може бути поцінований як взірець: усе, що бідний сирота мав, у тім числі й успішність, він заробив важкою працею рук своїх.
Репрезентовані мною аргументи й приклади, звичайно, лише частка того, що я могла б запропонувати для доведення виправданості своєї позиції в питанні залежності успіху людини від її працьовитості. Утім, і наведеного достатньо для того, щоб з упевненістю зробити висновок: успіх людини — робота рук її самої.