1. Кінь, який наляканий громовицею, тихенько заіржав (означальне). 2. Де Дніпро, поза білими хмарами буркає грім дідуганом столітнім (місця). 3. Камінець, коли зірвався з-під ноги, покотився вниз і дзвінко булькнув у ріку (часу). 4. В житті не сумнівайся, якщо служиш правді (умови). 5. Там, де прибережні верби, вода була наче зеленаста (місця). 6. Хоча насправді хвилювалася від майбутньої зустрічі, дівчина зовні удавала із себе спокійну (допусту).
У дужках види підрядних частин у новоутворених складних реченнях.
Беркутів почалася з однієї делікатної деталі: права власності на землю. За (не)написаним сюжетом підписав одного дня князь Данило (Галицький) указ: дарую боярину Тугару Вовку землі Тухольщини в українських Карпатах — і понеслось.
Вже тоді у XIII столітті існував такий собі квазіринок землі і для князя у цьому випадку працював принцип «чия держава, того і землі». Земельного кадастру, свідоцтв на право власності та подібних юридичних речей тоді ще не існувало. «Заслужив в мене боярин, чому б не подарувати йому трохи землі?», — десь так приблизно подумав князь і підписав відповідний документ.
Воля глави держави тоді — безумовний закон. Ніхто з його «адміністрації» не збирався з’ясувати, хто давним давно вже володіє цією територією. Формально все просто: в кого документ, той і правий. Так частина державної землі стала приватною, але питання: де була лінія розмежування між державною власністю князя і муніципальною владою громади села Тухля?
Приїздить зарозумілий боярин тепер на свої землі і з’ясовує, що на практиці все трохи інакше: громада Тухлі нічого про це не знає та не збирається підкорятися його волі. Місцеві продовжують випасати овець, ходити на полювання та жити вільним життям як і раніше.
1. Кінь, який наляканий громовицею, тихенько заіржав (означальне). 2. Де Дніпро, поза білими хмарами буркає грім дідуганом столітнім (місця). 3. Камінець, коли зірвався з-під ноги, покотився вниз і дзвінко булькнув у ріку (часу). 4. В житті не сумнівайся, якщо служиш правді (умови). 5. Там, де прибережні верби, вода була наче зеленаста (місця). 6. Хоча насправді хвилювалася від майбутньої зустрічі, дівчина зовні удавала із себе спокійну (допусту).
У дужках види підрядних частин у новоутворених складних реченнях.
Объяснение:
Беркутів почалася з однієї делікатної деталі: права власності на землю. За (не)написаним сюжетом підписав одного дня князь Данило (Галицький) указ: дарую боярину Тугару Вовку землі Тухольщини в українських Карпатах — і понеслось.
Вже тоді у XIII столітті існував такий собі квазіринок землі і для князя у цьому випадку працював принцип «чия держава, того і землі». Земельного кадастру, свідоцтв на право власності та подібних юридичних речей тоді ще не існувало. «Заслужив в мене боярин, чому б не подарувати йому трохи землі?», — десь так приблизно подумав князь і підписав відповідний документ.
Воля глави держави тоді — безумовний закон. Ніхто з його «адміністрації» не збирався з’ясувати, хто давним давно вже володіє цією територією. Формально все просто: в кого документ, той і правий. Так частина державної землі стала приватною, але питання: де була лінія розмежування між державною власністю князя і муніципальною владою громади села Тухля?
Приїздить зарозумілий боярин тепер на свої землі і з’ясовує, що на практиці все трохи інакше: громада Тухлі нічого про це не знає та не збирається підкорятися його волі. Місцеві продовжують випасати овець, ходити на полювання та жити вільним життям як і раніше.