Взаємини людини з навколишніми проходять тривалий і складний шлях розвитку. Насамперед вони залежать від життєвого досвіду й тому обмежені віковими можливостями сприйняття й розуміння себе й один одного. Тому, природно, у дошкільників і молодших школярів складаються дитячі взаємини.Згодом вони змінюються й стають усе більше схожими на відносини дорослих людей.Період ранньої юності, до якого ставиться час навчання в старших класах школи, займає проміжне Положення між дитинством і дорослістю, тому й взаємини в цей час носять дитяче-дорослий характер, хоча елементи дорослості вже переважають над проявом дитячості.Взаємини конкретної людини з навколишніми людьми залежать не тільки від його власної соціально-психологічної зрілості, але й від обставин або соціального оточення - групи, до якої він належить, а також групи, у якій він перебуває в цей момент часу, - стану суспільства і його власного положення в даному суспільстві й серед оточуючих людей.У відносинах людини до навколишнім у першу чергу відбивається соціальна психологія референтних для нього груп. Людина, як правило, формує й змінює свої психологічні установки залежно від того, які люди його оточують і як вони до нього ставляться.У періоди соціально-економічних і політико-ідеологічних криз людські стосунки звичайно загострюються, погіршуються в порівнянні з тим часом, коли суспільство є більш-менш стабільним.Відносини людей друг до друга можуть проявлятися відкрито в практичних діях і видимих симпатіях або антипатіях, але можуть бути й схованими, причому не тільки від навколишніх, але й від самої людини. У першому випадку люди виражають своє відношення у висловленнях, жестах, міміці, пантоміміці. При схованих взаєминах - у зміні внутрішнього психологічного стану.Всі люди будують свої взаємини по-різному: В одних домінує відкритість, тобто зовнішні компоненти відносин, в інших - навпроти, внутрішні, сховані.Розвивати й удосконалювати людські взаємини можна саме в напрямку гармонізації внутрішніх і зовнішніх компонентів. Людина повинна уміти поводитися так, щоб це відповідало його внутрішньому відношенню. Але, зрозуміло, у рамках прийнятого етикету. Для цього спочатку потрібно навчитися правильно оцінювати й контролювати внутрішні й зовнішні компоненти взаємин. Як це найкраще зробити? Необхідно частіше звертатися до аналізу своїх відносин, задавати собі питання: як особисто я ставлюся до даної людини. Як я проявляю своє відношення до нього? Відповідають зовнішні прояви мого відношення до даної людини моїй внутрішній установці? Чи є моє відношення до даної людини правильним, об'єктивним, безстороннім? І ряд інших. Ці ж питання можна й потрібно задавати не тільки собі самому, але й близьким людям, які добре вас знають і в стані правильно оцінити ваше відношення.
Кожен народ має свої звичаї і традиції. Вони виробилися протягом багатьох століть і освячені віками. Багата на них і українська земля. Особливо шанують традиції на західноукраїнських землях. У мене там мешкає бабуся, до якої я люблю їздити відпочивати на канікули, особливо на зимові. Чому? Бо саме на цей час припадають різдвяні свята, які проходять там по-особливому. Ще вдосвіта бабуся розпалює піч дванадцятьма полінами, бо в Ісуса Христа було дванадцять учнів. А потім починає готувати дванадцять святкових страв. Серед них узвар, варений горох, квасоля, смажена капуста, риба, вареники, варена або смажена картопля, гриби, гречана каша, заправлена молоком, голубці, коржі з маком та кутя з товченої пшениці. В той час, як бабуся порається біля печі, дідусь іде оглядати господарство. Уважно оглядає він кожен куточок, кожну тваринку. Він вважає, що все мертве і живе має зустрічати Святий вечір на своєму місці. У цей вечір, за старою народною традицією, ніщо не повинно бути в чужих руках, позичене чи десь забуте. Коли заходить сонце, вся родина починає готувати домашній вівтар. Дідусь вносить «дідуха» — гарно сплетений сніп жита. Він є символом урожаю. Потім вітається до бабусі, ніби вперше її сьогодні бачить. Перш ніж сідати до столу, дідусь іде надвір із кутею і батогом у руках. Там він закликає мороз до нас у гості, примовляючи: «Морозе, морозе! Іди кутю їсти!» Вважається, що тим самим він закликає врожай до себе у дім. Ніхто не сідає до столу, поки не зійде на небі перша зірка. Це та сама зірка, яка за біблійною історією сповістила про народження Ісуса Христа. Побачивши її, бабуся бере з рук дідуся кутю, і починається свята вечеря.