Теплим вересневим днем ми з друзями йшли до лісу . Сонечко гаряче припікало . Блакитне небо було чисте і прозоре .Жовто-багряне листя весело шелестіло від подиху вітру . Сонячні промінчики падали на листя , створюючи атмосферу свята .
Дощів вже довго не було , земля пересохла та потріскалася , а тому грибів ми не знайшли , хоч шукали дуже старанно і не помітили , як за лісом причаїлась небезпека .
Налетів страшний вихор , дерева захиталися і сліпучо-вогняна блискавка розпинала хмари .Ми зовсім розгубилися , бо додому було далеко , а залишатися дуже небезпечно.
Вітер шаленів , дощ лив як з відра . Здавалось , що осінній грозі не буде кінця.
Нарешті вітер вгамувався , дощ знесилився і перестав . Ми промокли до нитки , але було радісно йти по розмоклій землі , хоч кошики були пустими .
Ось уже й закінчився ліс , але один із друзів запропонував повернутися і ще погуляти в лісовому хороводі , який створили дерева , сплітаючи гілки .Ми схвалили його пропозицію і все далі й далі входили в гущавину лісу.
Небо знову стало чистим і прозорим та ось за деревами ми помітили різнокольорову смужку , яка виблискувала на сонці своїми барвами .
Піднявши голови в небо всі побачили веселку , але були дуже здивовані . Адже ця різно-кольорова смужка була дуже низько над землею і здавалось , якщо піднімеш руки вверх , то торкнешся цього різно-барвного дива !
Веселка так вигравала кольорами , що засліплювала очі . Незабаром вона зникла. Але спогади про цю ні з чим незрівняну красу назавжди залишилась в нашій пам"яті ...
Веселка
Теплим вересневим днем ми з друзями йшли до лісу . Сонечко гаряче припікало . Блакитне небо було чисте і прозоре .Жовто-багряне листя весело шелестіло від подиху вітру . Сонячні промінчики падали на листя , створюючи атмосферу свята .
Дощів вже довго не було , земля пересохла та потріскалася , а тому грибів ми не знайшли , хоч шукали дуже старанно і не помітили , як за лісом причаїлась небезпека .
Налетів страшний вихор , дерева захиталися і сліпучо-вогняна блискавка розпинала хмари .Ми зовсім розгубилися , бо додому було далеко , а залишатися дуже небезпечно.
Вітер шаленів , дощ лив як з відра . Здавалось , що осінній грозі не буде кінця.
Нарешті вітер вгамувався , дощ знесилився і перестав . Ми промокли до нитки , але було радісно йти по розмоклій землі , хоч кошики були пустими .
Ось уже й закінчився ліс , але один із друзів запропонував повернутися і ще погуляти в лісовому хороводі , який створили дерева , сплітаючи гілки .Ми схвалили його пропозицію і все далі й далі входили в гущавину лісу.
Небо знову стало чистим і прозорим та ось за деревами ми помітили різнокольорову смужку , яка виблискувала на сонці своїми барвами .
Піднявши голови в небо всі побачили веселку , але були дуже здивовані . Адже ця різно-кольорова смужка була дуже низько над землею і здавалось , якщо піднімеш руки вверх , то торкнешся цього різно-барвного дива !
Веселка так вигравала кольорами , що засліплювала очі . Незабаром вона зникла. Але спогади про цю ні з чим незрівняну красу назавжди залишилась в нашій пам"яті ...