опису місцевості( за складним планом) НАЙВІДОМІШЕ СЕЛО В УКРАЇНІ
Село Моринці, у якому 9 березня 1814 р. народився Тарас Шевченко, в минулому належало до Звенигородського повіту Київської губернії (нині - Звенигородський р- н Черкаської обл.). Залишки оборонних валів княжої доби на околиці свідчать про давність цього поселення. За часів козаччини, в ХVІ-ХVП століттях, тут, як вважають дослідники, був козацький зимівник. Село здавна відоме як осередок чумацького та гончарського промислу. Наприкінці XVIII століття Моринці пере- йшли у власність фаворита Катерини II князя Потьомкіна, а пізніше - графа Енгельгардта.
Після переїзду з батьками в сусіднє село Кирилівку малий Тарас часто гостював у Моринцях, де мешкали його дід Яким та бабуся Меланка. Від них він почув багато
розповідей та легенд про минуле, зокрема про гайдамаччину. У Моринцях Шевченко бував і пізніше, в роки приїзду в Україну (1843, 1845, 1859).
Як і в усіх великих селах Наддніпрянщини, посеред Моринців був майдан, довкола якого розташовувалися крамниця, корчма, церква. Село мало також волость (управу), економію, громадські комори (гамазеї). Церква Івана Богослова була зруйнована більшовицькою владою в 1939 р. Проте й нині в Моринцях, як і в минулому, щорічно 9 жовтня - велике храмове свято на честь Івана Богослова. За часів Шевченка в селі діяла церковно-парафіяльна школа.
Хати і більшість господарських будівель у Моринцях були рублені (лісу тоді ще вистачало). Типова сільська оселя - хата, сіни й комора під одним дахом. Чотирисхилий солом'яний дах хати вивершувався високим дідухом (гребенем), а на рогах були «китиці» - мальовничі рельєфні уступи із солом'яних снопів. Такий добре вкритий дах міг служити десятки років. Залежно від достатку та характеру господарювання на садибі могли бути й окрема комора (надвірна), хлів, клуня, стайня, льох, обора, криниця тощо. Така приблизно садиба була й у діда Тараса - Якима Бойка. Про це свідчать дослідження, проведені в 70-х роках XX століття київськими науковцями. З них випливає, що дід Яким був поважним господарем. Куток, де він проживав, звався Бойки. Крім того, в селі були кутки Корчовози (там заготовляли корчі), Гончарівка, Шарпанівка, Попова гора тощо.
1939 р. до 125-річчя від дня народження Шевченка в селі біля школи було встановлено його погруддя роботи місцевого митця К. Терещенка. Проте в 1956 р. його зняли й замінили іншим. У селі ще й нині зберігається пам'ятка минулого - давня хата чумака, в якій зібрано речі домашнього вжитку та твори народного мистецтва. До 175-річчя Кобзаря на колишній садибі Бойка встановлено рублену хату - схожу на ту, в якій народився Тарас.
Нині село Моринці, в якому понад 1 000 дворів, входить до Державного історико- культурного заповідника «Батьківщина Тараса Шевченка» (За Л. Орел).
скласти складний план і написати переказ своїми словами
Народні традиції - частина культури будь-якого народу. А культура - це багатовікової пласт, що складається з цілого комплексу різноманітних культурних цінностей. Чим їх більше, тим цікавіше, більш самобутнього історія даного народу. Цей пласт допомагає жити наступним поколінням, які не "винаходячи велосипед", А продовжуючи кращі традиції своєї країни, своїх предків! Завдяки саме традиціям, відбувається дуже важлива річ: здійснюється зв'язок часів, шанування і повагу минулого, поповнення його своїми новими досягненнями! У нас в Росії є чимало традицій, які пройшли через призму багатьох років і цінуються людьми: наприклад, численні народні промисли або свята, такі, як Великдень і Масляна; а скільки самих різних традицій у численних народів, що населяють Росію - їх хоч греблю гати! У нас повсюдно було і залишається одним з ключових напрямків -верность своїм традиціям. Наші діти долучаються до цього в різних клубах. Мій син, наприклад. кілька років відвідував такий клуб з дитинства і до самої юності. Вони їздили по всій області, збирали пісні, обряди, хороводи: потім самі розучували їх, показували людям і це було здорово! Створили заодно прекрасний музей при палаці молоді. Їм було цікаво і повчально, а нам дорослим приємно і радісно, що вони зайняті справжнім ділом! Так що традиції треба берегти, як безцінні реліквії і передавати їх з покоління в покоління: будь то обряди, або народні промисли, свята або оздоблення власного будинку і т. Д.
Спілкування- це взаємодія людей, при якому учасники спілкування не тільки передають один одному певну інформацію, але і виражають емоції, почуття, оцінки, ставлення один до одного, до того, про що вони говорять, до обставин спілкування і т. д. Спілкування може бути безпосереднім (коли люди знаходяться поруч один з одним) і опосередкованим (коли люди спілкуються, наприклад, через інтернет або по телефону.
Багато людей, уживають суржика при розмові. Цим ми показуємо, що ми не любимо нашу українську мову!
Отже, цінуймо нашу мову та спілкування!