Опинитися неба - зовсім
Намокнути достанньої нитки -наскрізь
Тікати з усіх ніг -дуже швидко
Не мати не кінця -краю -безмежно
Йти не своїми ногами - не впевнено
Спати без задніх ніг -дуже міцно
Жити на широку ногу- розкішному
Вивчити дуже добре - на пам'ять.

Негору мав років десь із сорок. Це був чорнявий, сухорлявий, моторний, середній на зріст і, певно, дужий чоловік. Чи мав він якусь освіту? Мабуть, так, це видно було із зауважень, які часом прохоплювались у нього. Він ніколи не говорив ні про своє минуле, ані про свою родину. Звідки він прибув, де жив доти, чим займався — ніхто не знав. Ніхто не знав і його планів на майбутнє. Він тільки висловив якось намір висісти на берег у Вальпараїсо. Це був дивний чоловік. В усякому разі він, напевно, не був моряком. Він розумівся на морських справах не більше за першого-ліпшого кока, який значну частину свого життя проплавав у морі. Однак на морську хворобу він не слабував, а це вже неабияка перевага для корабельного кухаря. На палубі Негору бачили рідко. Цілісінький день він порався у своїм тіснім камбузі, де стояла велика плита. А пізно ввечері він гасив плиту і йшов до своєї каютки на носі, де відразу лягав спати. Жюль Верн зображує злодія Негору, кора­бельного кока, який, шукаючи власної вигоди, зробив усе, аби «Пілігрим» загинув. Негору злий, бездушний чоловік. Він міг зробити з людиною, що завгодно. Міг вбити, міг катувати людину поки вона не буде просити помилувати. Негору торгував рабами, але тільки чорношкірими, так як білих ніхто не купував. Негору — людина дуже жорстока. Негору нікому не розказував про своє минуле. Він був закритою людиною, люди його ненавиділи, навіть собака вороже відносилась до нього. Він постійно заздрив Діку Сенду. Негору хотів бути капітаном, але в нього не було такої можливості

Ле́ся Украї́нка (справжнє ім'я Лари́са Петрі́вна Ко́сач-Кві́тка; 13 (25) лютого 1871, Звягель[3] —19 липня (1 серпня) 1913, Сурамі) — українська письменниця, перекладач, культурний діяч.

Писала у жанрах поезії, лірики, епосу, драми, прози, публіцистики. Також працювала в ділянці фольклористики (220 народних мелодій записано з її голосу) і брала активну участь в українському національному русі.

Відома завдяки своїм збіркам поезій «На крилах пісень» (1893), «Думи і мрії» (1899), «Відгуки» (1902), поем «Давня казка» (1893), «Одно слово» (1903), драм «Бояриня» (1913), «Кассандра» (1903—1907), «В катакомбах» (1905), «Лісова пісня» (1911) та ін.