ОЧЕНЬ НУЖНО Написати переказ із творчим доповненням.
Шоколад люблятьу всьому світі. За рік ми із задоволенням уминаємо чимало шоколадних тістечок, печива, десертів, а скільки шоколадок – і не злічити. А от самі по собі боби какао, на основі яких і робиться вся ця смакота, зовсім не смачні. 2 500 років тому майя і ацтеки – народи, що жили на території нинішньої Мексики, – смажили боби какао, заливали
їх водою, додавали перець і пили цей напій, який називали «чокол хаа» або
«коколатль». Вони вважали його напоєм богів і використовували під час релігійних церемоній. Правитель ацтеків Монтесума ІІ полюбляв пити шоколадний напій, і випивав по 50 чашок на день. Він називав його «божественним напоєм» і вірив, що той дає йому сили і мудрості. Боби какао дуже високо цінувалися і навіть слугували за гроші.
Коли у 1500-х роках іспанці завоювали землі ацтеків, вони скуштували коколатлю (іспанці називали його чоколатль). Але, оскільки їм не сподобався гіркий смак напою, вони додали до нього цукру і підігріли напій. Так був винайдений гарячий шоколад! Іспанці привезли боби какао в Європу, де гарячий шоколад швидко став дуже популярним.
У 1700-х роках шоколадні кав’ярні поширилися по всій Європі. Та через високу ціну ласувати гарячим шоколадом могли тільки заможні люди.
Подібно до майя та ацтеків протягом декількох століть європейці вживали шоколад тільки як напій. Деякі пекарі додавали його до своїх виробів, але таких ласощів, як шоколадні плитки, ще не було.
У 1847 році сім’я Фрей – відомі торговці шоколадом – почала виготовляти твердий шоколад, який можна було їсти! Він виготовлявся із нагрітої суміші какао-порошку, масла, какао і цукру. І порошок, і масло какао отримували із бобів какао. Охолоджуючись, суміш ставала твердою.
Шоколадний бум
Перші шоколадні плитки робилися зі змішаного з цукром і спресованого порошку какао, тому вони були твердими й зернистими. Та шоколадні майстри не припиняли пошуку нових технологій, які покращували якість шоколаду.
· У 1853 році сім’я Фрей почала виготовляти шоколадні батончики.
· У 1879 році з’явився молочний шоколад.
· У 1912 році Жан Нейхауз придумав, як робити твердий шоколадний корпус, який
можна було наповнювати різними м’якими начинками.
Виробники шоколаду продовжують вигадувати нові види цукерок, і люди зараз їдять набагато більше шоколаду, ніж будь-коли.
У творах Бориса Пастернака завжди впадає в око зовнішня випадковість поштовхів до написання віршів. То це краєвид з вікна дачі, де сусідять поле і кладовище, через що виникають думки про недовговічність життя, то свічка, що горить на столі... Змальовуючи суто ліричну ситуацію або навіть природу. Пастернак поступово підводить до думок філософського плану. Надзвичайно точні зорові образи картин, на які поет ніби змушує своїми очами дивитися читачів, часом доповнюються асоціаціями, які вражають несподіваністю. Але буває й навпаки: абстрактна ідея чи поняття раптом пов'язуються з образами вкрай буденними. Напевне, лише Пастернак міг побачити, що «Час подібний до таргана».
Це не лише оригінальність власне стилю, швидше своєрідність світосприйняття самого поета, яка не могла не відбитися у його творах.
Рік згорів на керосині,
Мов мушки, що в лампу впали.
Он, як зорі сіро-сині,
Встав він змоклий, встав осиалий.
(«По стіні збігали стрілки»).
Рік - проміжок часу, але в такому метафоричному зображенні та ще й у поєднанні з більш ніж побутовим «керосином», він стає складовою частиною тієї ж єдності великого й малого, безкінечного (час, вічність) й швидкоплинного.
Цей лютий! Час для сліз і віршів.
Що не стихають не на мить,
коли гримить, гуркоче хвища
Й весною чорною горить.
У цих рядках знову поєднується зовні майже непоєднуване, суперечливе, протилежне: сльози та гуркотіння (ще й з «горінням» весни) мають зовсім різне емоційне забарвлення, вірші зі сльозами, щоправда, у багатьох поетів легко стають єдиним цілим, але не у Пастернака. Але попри суперечливість, образ лишається цілісним, «несумісність» підсилює виразність думки.
Щось подібне ми можемо зустріти майже у кожному творі Пастернака. Наприклад, у зоряному небі люди завжди вбачали щось величне, вище за земне життя, аж раптом:
Цим зіркам до лиця б реготати.
Але всесвіт - містина глуха. («Визначення поезії»).
Отже, те, що інші звеличують, Пастернак повертає «на землю». Та суперечлива єдність усього існуючого має і зворотний бік: звичайне так само легко в його творах набуває всесвітніх, космічних масштабів.
А буревій мете й мете:
Кінці, початки замело.
Згадаю раптом: сонце є, побачу: світ не той давно.
Звичайний буревій постає метафорою неспокійних часів першої половини XX сторіччя, але залишається й стихійним явищем. Навмисні повтори наголошують на безперервності процесу змін, та його підкреслена постійність перетворює його знову на щось інше, протиставлене та чуже людям, що гають за ним через шибку вікна. І знову, вже в іншому вірші: «Мело, мело на всій землі...», а десь у кімнаті на столі горить свіча, й іде собі за іншими правилами життя ліричних героїв, не менш (а може й більш) багате за внутрішнім змістом і насиченістю. З ненав'язливою легкістю звичайна картина вечора спалахує бурею почуттів, натхнення, навіть екстазом, і ось вже:
Схрестились руки і уста, схрестились долі.
Тут обмежений простір, маленька свічка - і глобальна безмежність особистого всесвіту. Духовна незалежність ліричних героїв дозволяє їм мати цю безмежність у собі.
На свічку дихала імла,
Й спокуси сила Хрестоподібно підняла,
як ангел, крила.
Буревій за вікном не може загасити цю свічку... У справжньому житті, в природі є все. Поезія Пастернака тим і цікава, що він зміг передати сутність суперечливої єдності, бо всі переходи від буденного до високого, побутового і духовного, узяті разом і окремо створюють цей дивовижний і своєрідно правдивий образ життя.
Багато звірів упадають у сплячку. Це бурий ведмідь, борсук, їжак, ховрашок, хом’як.
Перед тим як залягти в барліг, ведмідь посилено харчується, об’їдається ягодами, обсмоктує волоті вівса. І при цьому жиріє.
Борсук не тільки від’їдається жолудями, а й робить запаси. У його нірках можна знайти сушених жаб, жуків і навіть гриби. А нірку, де він спить, борсук утеплює листям, старанно вичищає. Це дуже охайний звір.
Їжак запасів на зиму не робить. Тваринка взимку спить, і їжа їй не потрібна. А у ведмідя і борсука сон чутливий, вони можуть прокидатися. Під час зимової сплячки серце цих тварин б’ється повільно і мляво, дихання ледь помітне, температура тіла знижується. Організм живиться за рахунок жиру, який накопичився восени.
Деякі звірі роблять запаси корму. Під вітроломом, серед каміння і в розколинах ховають частину здобичі хижаки. Багато мишовидних гризунів можна знайти у сховищах горностая, ласки. Лісовий тхір запасає часом жаб. Норка може наскладати в пустотах під кригою при берегах водойм до двадцяти кілограмів риби. Бобри роблять під водою запаси гілок. Білка збирає горіхи, жолуді, сушить гриби. У норах мишей находили до восьми кілограмів насіння, а одного разу — навіть 47 кілограмів.
Вовк, лисиця, заєць, лось ведуть активний б життя. Заєць їсть узимку кору дерев. Вовк узимку майже завжди голодний, тому він пробігає десятки кілометрів, перш ніж йому вдасться кого-небудь уполювати. У зимку він не погидує з’їсти навіть мишу, птаха й мертву тварину, хапає собак, що заґавилися, коло житла людини. Лисиця полює мишей. Опустивши низько голову, вона бігає підтюпцем по снігу, прислухаючись, чи не писне полівка. Зачувши писк, кидається в сніг і хапає здобич. Лисиця ловить куріпок, які ночують під снігом. Часто підкрадається в село за домашньою птицею