Не треба сліз, не хмур, кохана, брови й не схиляй лице своє сумне (Б, А). Бідна волошко, чому ти у житі, а не на клумбі волієш рости? (Б, А). Непорушно стоять дерева, загорнені в сутінь, рясно вкриті кра росою (Г, А). Крім запорожчан, набилося, звичайно, багато і місцевих (Г, В). Розплющивши очі, Леонід побачив над собою каламутне небо (Г). Бійці, здебільшого вусаті статечні чоловіки, зриваються на ноги, нагледівши офіцерів, і завмирають у готовності (Г). Там, кажуть, з гір усю країну видно (В).
Одразу за селом, в оточенні густого сосняку, розкинувся ставок. Він невеличкий, але надзвичайно чистий і прохолодний. Коли світить сонце, у ньому відбиваються тисячі сонячних блискіток, аж сліпнуть очі.Одинокі верби, що стоять поблизу, купають свої довгі жовто-зеленуваті коси в кришталевій воді.Ставок багатий рибою. Наші односельці рано, коли легкий туманець ще висить над водою, починають "полювати" на рибу. Так і чуєш, як то тут, то там ляскає по воді хвіст окуня чи сріблястої плотви.По берегах ставка де-не-де ростуть зарості очерету. Вони утворюють також подоби острівців посередині пруду. Саме там ховаються вдень від дитячого галасу дикі каченята. Лише іноді випливають вони погуляти на чисту воду в супроводі мами-качки.Кумедно дивитись, як вони, швидкі й пухнасті, стрімко гребуть лапками, наче ганяючись одне за одним.Увечері, коли сонце сідає за виднокрай, останні промені освітлюють все довкола. I прут, і сосни, й очерет ніби заливає червоногаряче світло. Усе набуває нереальних форм і забарвлення. Це — захоплююче, фантастичне видовище.Сонце востаннє, огледівши землю, прощається з нею до наступного ранку. Усе, затамувавши подих, поринає в бузково-синій морок. Настає ніч.