Ось і закінчилися новорічні канікули. Дуже багато цікавого відбулося в цей період. Для початку розповім про те, як я зустрів Новий Рік.30 грудня ми з татом пішли за ялинкою. Дуже довго вибирали, і нарешті, вибрали пухнасту сосну невеликого росту. Коли прийшли додому, тато відразу поставив її на столик в кутку зали. Я взявся прикрашати ялинку гірляндою, яка яскраво світиться, красивими ялинковими іграшками і білим струмливим дощиком. До того моменту, коли я закінчив наряджати ялинку і прикрасив зал зі своєю кімнатою, мама прийшла з роботи. Я взявся допомагати їй готувати різні страви до новорічного столу.Сам Новий Рік я святкував у домашньому колі: з мамою, татом і сестричкою. Ми слухали новорічне привітання президента, годинник пробив 12 і я загадав бажання, яке має збутися цього року. Дід Мороз приніс мені під ялинку футбольний м'яч, книгу з повістю Артура Конан Дойля «Собака Баскервілей», красиві зошити і багато солодощів. Загалом, все те, що я хотів. А наступного дня ми пішли в гості до бабусі з дідусем – привітали їх з Новим Роком, а потім поїхали на виставу біля ялинки на центральній площі міста. Там влаштовували конкурси Дід Мороз зі Снігуронькою, ми з ними водили хороводи, співали пісні. Я розповів вірш Дідові Морозу і він мені подарував фотоальбом.В інші дні я гуляв у дворі зі своїми друзями. Ми ліпили сніговика, грали в сніжки і каталися з гірки на санчатах. Також я ходив з батьками на каток. Хоч я не дуже гарно вмію кататися і був там вперше, мені дуже сподобалося і я із задоволенням піду ще раз, коли мама з татом дозволять.
Песимістичний варіант розвитку світу. світ зміниться. не світитиме уже яскраво сонце і якщо раптом комусь здасться, що крізь сірі хмари пробиваються сонячні промінні, то це ілюзія, адже це не що інше, як світло від прожекторів. більше не побачимо ми голубого неба, але й споглядати на сіре небо, яким воно буде, стане розкішшю, яку можуть дозволити собі лиш люди, що живуть на самих вершинах багатоповерхівках, для інших - недоступно. із низу видно лиш дуже високі будинки. вони всі сірі і одинакові. архітектори б хотіли будувати їх красивими та оригінальними, але задля економії простору вони були змушенні побудувати їх як одноманітні кам'яні коробки. знаходитися в місті нестерпно, навкруг сморід й до жаху спекотне повітря. поодинокі люди, яких рідко побачиш посеред вулиці, ходитмуть в медичних масках. це ілюзія, вона їх більше не здатна захищати від токсичного повітря, але так спокійніше. ти повернешся додому, після років розлуки. побачиш свій дім і не впізнаєш уже його. про те, що це він, можна буде здогадатися лиш через вказівку джі пі ес. після того, як зайдеш у будинок, то направишся на мінус шостий поверх, ти знатимеш де це, адже жив у точнісінько такому самому будинку, власне кажучи, в цьому світі всі будинки точнісінько такі ж. стук у двері, ти удома. даремно, що світ розвалюватиметься й кричатиме в агонії, ти вдома і це головне.