НУЖНО Утворіть речення, увівши синтаксичне словосполучення, лексичне чи фразеологічне сполучення слів. Поясніть синтаксичні зв'язки між словами

Зразок: Не грайся з вогнем, бачиш, як сердиться пеc!

Гратися ,брати ..., доводити кидати ..., ловити мати , складати ... .​

Для кожної людини дуже важливо те місце, де вона проводить своє дитинство. Дитинство – це пора, коли все в світі сприймається зовсім не так, як у дорослому житті. Діти навчаються життю по-новому, все, що відбувається в світі навколо них, – це щось цікаве, неймовірне. Саме з цієї причини для дитини весь світ є загадкою, яку той постійно по мірі свого дорослішання розгадує. Першим місцем, де все це у дитини відбувається, є рідна для неї вулиця.

Згадуючи своє дитинство і той вплив, який було справлено на мене рідною вулицею або двором, я відразу можуть виділити декілька найбільш важливих аспектів. По-перше, на вулиці свого дитинства я познайомився зі своїми першими справжніми друзями. Не можна по-справжньому дружити з людиною через Інтернет або ще якось ще заочно, дружити можна лише при особистому знайомстві. Як тільки я вперше вийшов на вулицю, я сам по собі почав з кимось знайомитися і спілкуватися, друзі з’явилися якось мимоволі, самі по собі. Разом з ними ми досліджували рідну вулицю, рідний двір і, незважаючи на те, що наша вулиця абсолютно звичайна і нічим не відрізняється від інших, ми завжди знаходили на ній безліч пригод, величезну кількість цікавих занять. Втім, вулиця подарувала мені не тільки приємні хвилини, але і перше в моєму житті розчарування. Звичайно, все не може бути настільки добрим і прекрасним, як хочеться, іноді в житті бувають проблеми. Я навчився цінувати хороших людей, довіряти їм, але і визначати того, з ким мені не по дорозі. Вулиця – хороший вчитель, вона дозволяє людині дізнатися багато нових людей, розширити коло своїх знайомств і навчити відрізняти хороших, відповідальних людей від негідників.

Але, як би добре не було в дитинстві, я відчуваю, що воно підходить до кінця. Дитинство закінчується тоді, коли людина починає нести більше відповідальності за себе і за інших. З кожним роком я все більше відчуваю, що моя відповідальність перед собою і перед оточуючими людьми зростає, збільшується, а це означає, що я стаю дорослішими. Я починаю ставитися до вулиці трохи інакше. Я все ще відчуваю до неї свою любов, оскільки з нею пов’язано багато приємних спогадів, але в той же час все-таки я чітко усвідомлюю, що вулиця – це зовсім не те місце, де приймаються серйозні і відповідальні рішення, які мають серйозні наслідки.

Зараз я можу сказати, що з рідною вулицею мене пов’язує велика кількість приємних спогадів. Я пам’ятаю про всіх своїх друзів, яких я там пізнав, про хороші і погані знайомства. Рідна вулиця і рідний двір дали мені прекрасний досвід, я впевнений, що цей досвід до мені по життю.

 

Володимир Винниченко в оповіданні «Федько-халамидник» роз­глядає питання добра і зла на прикладі життя двох хлопців: Федька й Толі. Прочитавши цей твір, я зрозумів, наскільки хибним може бути перше враження від людини, наскільки зовнішність може бути оманливою. Ось перед нами два хлопці — Толя; про якого автор каже, що «це була дитина ніжна, делікатна, смирна. Він завжди виходив надвір трошки боязко, жмурився від сонця й соромливо посміхався своїми невинними синіми очима. Чистенький, чепур­ненький...»,іФедько— «чистийрозбишака-халамидник». «Небуло того дня, щоб хто-небудь не жалівся на Федька: там шибку з рогат­ки вибив; там синяка підбив своєму «закадишному» другові; там перекинув діжку з дощовою водою, яку збирали з таким клопо­том».

Так, Федько спочатку постає задерикуватим хлопчиком, який робить шкоду сусідам, своїм одноліткам не дає гратися. Але коли ми пильніше придивляємося до цього хлопчика, то бачимо, що на­справді він — чесна і порядна людина. Він, нічого не приховуючи, розповідає батькам про те, чому на нього всі гніваються. Він ніколи не ховається за спину іншого. Інша справа — Толя. Це зла, хитра людина. Він вважався другом Федька, та насправді ніколи їм не був. Бо навіть не вміє по-справжньому дружити. Він не захистив товариша, не розповів правди, бо боявся, що буде покараний. Навіть смерть друга не вплинула на цього хлопця. Толя — це хлопчик слабкий не тільки фізично, але й духовно.

Читаючи оповідання В. Винниченка, я постійно думав про те, як було б добре, якби більше було таких людей, як Федько, — добрих, чесних, на яких можна покластися у важку хвилину життя. Та, на жаль, у нашому світі ще дуже багато таких, як Толя, — брехливих, злих, що рятують тільки себе, зраджуючи друзів.