нужно
Речення зі вставними і вставленими компонентами
та їх пунктуаційне оформлювання
1. Правильно розставлені розділові знаки в реченні
А Не ради сліз, і розпачу, й скорботи, і не в ознаку гіркого прокляття – фашизм і так уже проклятий всім світом, а задля слави нашого роду писано, і во ім’я любові, про цю високу смерть.
Б Він був маленький, незавидний, але з густою гривою і – як пізніше виявилось –разюче невтомний.
В Звали нашого діда як я потім довідавсь, Семеном.
Г Діти щойно, вона це добре пам’ятала! – були тут поруч.
Д Перед очима поета на зелених горах поставало „велике місто Київ” як називав його Шевченко.
2. Вставне слово є в реченні (розділові знаки вилучено)
А Диво дивнеє на світі з тим серцем буває!
Б Нарешті рушив пароплав, покірний волі капітана.
В Певно руїну та буря зробила?
Г Він знає це певно.
Д Його репліки і пропозиції були якраз до речі.
3. Вставне слово має значення впевненості в реченні
А У північ, може, в південь, на світанні ми пригорнемося до рідної землі, і будуть
люди цілувати в шані поранені солоні шинелі.
Б Правда, дими враз щезли, зате біля сахарні роїлась купа людей і чорніли підводи.
В У всякому ділі є свої майстри і своє, так би мовити, натхнення.
Г Раз ласуни, як водиться у них, поснідать добре захотіли.
Д Видно, знову нам доведеться йти пішки.
4. Вставне слово має значення невпевненості в реченні
А Парубок спершу, мабуть-таки, чи й не прийняв її за ту польову царівну...
Б Відповідь він надіслав лише сьогодні, на жаль.
В І ось, нарешті, вершина.
Г На мене хтось-то набрехав (бодай би той добра не знав!), що я хабарики лупила.
Д Там, кажуть, з гір усю країну видно.
5. Вставне слово виражає почуття мовця в реченні
А На станції Гребінка у вагоні, нарешті, по шало.
Б На щастя, підходив Андрій.
В Вони встали й пішли – обоє чомусь засмучені – і вже до самої домівки мовчали.
Г Після цього він спинився на двох парах, які, за його словами, були прикладом як для учителів, так і для учнів з усіх поглядів.
Д Кажуть, сніг на полі – хліб у коморі.
6. Вставне слово має значення послідовності викладу в реченні
А Хвала Богові, я вільна тепер.
Б Боже, яка моя мама красива – як на іконі Марія.
В Найвідоміший я у своєму селі після Гоголя, звісно, і після Тараса.
Г Улас Самчук вважав, що література покликана, по-перше, відображати життя, по-друге, нести в собі моральну істину, тобто бути повчальною.
Д Не сходить сонце на Вкраїні, напевне, й місяця нема.
7. Правильно розставлені розділові знаки в реченні
А Дещо правда, піднялось із тії неслави.
Б Це була, так би мовити наша фамільна ворона.
В Одне слово летимо вже через Гімалаї.
Г Мужність, як правило – скромна.
Д Ось, наприклад, назви нових сортів квітів: тюльпани „Мідний вершник”, „Синій птах”, флокс „Декабристи”.
8. Допущено пунктуаційну помилку в реченні
А Правду кажучи, його вабив не розкішний палац, а столітні дуби в лісі.
Б У поля виходжу і, здається бачу і цвіт очей, і посмішку гарячу.
В Малоросійство багатонаціональне, так би мовити, його головну ударну силу становлять колишні українці.
Г Так чудно її звуть на ймення, що їй-богу, ніяк не второпаю.
Д Чи, може, у мене настав отой момент, коли чоловік сам собі дивується?
9. Вставні слова відсутні в реченні (розділові знаки вилучено)
А Пан здавалося був ладен з’їсти Миколу очима.
Б От бувало слухаю на відстані.
В Не раз бувало гірко нене.
Г Працювать працювать безумовно!
Д Люди одначе не розходяться.
10. Вставні слова є в реченні (розділові знаки вилучено)
А Прийшла нарешті і моя черга.
Б Одначе гризе він текст із книжки уперто й енергійно.
В Звір стояв нерухомо врешті переставив одну лапу, далі другу.
Г Та коли ти натомишся врешті від постійного протистояння?
Д І навіть найпрестижніший аршин не зміряє у тобі України!
Що ж відбувається з тим, хто забуває свій народ? Тобто своїх близьких, рідну мову, культуру, традиції? Я не засуджую таких людей, просто вважаю, що вони багато втрачають. Зв’язки з рідним – найсильніші зв’язки, вони дарують людині повагу до себе, внутрішні сили та тепло любові.
Також я думаю, що забути Батьківщину – це означає втратити багато цінних надбань. Адже знання традицій, навички рідної культури – унікальні. Можна навчитися нової мови, але те, що було дано у дитинстві – незамінне, бо другого дитинства у житті не буває.
Люди можуть думати, що ці надбання їм вже більше за межами України не знадобляться. Наприклад, вважають, що українська мова за кордоном не стане вже у пригоді. І відмовляються від неї!
Але така позиція, на мій погляд, не має фундаменту правди під собою. Всі надбання, які дала Батьківщина, можуть виявитися навіть на чужині дуже цінними, просто безцінними для людини. В тому числі до знайти хорошу роботу, нових друзів. Варто лише поглянути на них!
У романі І. Багряного «Тигролови» описана родина Сірків, які зберегли українські традиції на Далекому Сході, святкують національні свята навіть там і насолоджуються ними! Ще я вважаю позитивним прикладом українця на чужині письменника Миколу Гоголя. Він став відомим автором у Санкт-Петербурзі, але у своїх книжках дуже багато описував побуту та традицій українців.
Втратити зв’язки зі своїм народом, забути його – це неначе втратити частинку своєї душі. (або)
Часто той, хто виїхав за кордон, швидко забуває свою Батьківщину. Людина з головою поринає у нові потреби, можливості, клопоти та проблеми. Тоді швиденько втрачаються зв’язки з колишніми друзями, а часто навіть з близькими, рідними людьми. Звичайно, таке стається не з усіма українцями, що переїхали до інших держав. Але приклади існують.
З цього приводу я можу сказати, що засуджувати такого колишнього мешканця України я би не став. Але не схвалюю подібну поведінку людей, бо, відрізавши від себе все рідне, особистість сама собі завдає шкоди. Така моя думка.
Втративши зв’язок зі своїм корінням, людина не стає на чужині для всіх такою рідною, якою вона була для своїх близьких. Чужинці дуже добре відчувають тих, хто зневажає Батьківщину. Вони приймають як своїх та дарують визнання тільки тим, хто в глибині душі тримає вогник любові до Батьківщини та береже його.
Добрими прикладами українців, які ніколи в житті не забували про рідну землю та своїх кревних товаришів були Тарас Шевченко та Леся Українка. Де тільки не доводилося їм жити та подорожувати! Тарас Шевченко був вимушений провести у засланні в Середній Азії багато років. Але малюнки, книжки українською, які вони залишили всьому нашому народові у спадок — це краще свідоцтво їхнього сердечного тепла до всього, що було для них рідним.
Але я повернуся до своєї думки про тих, хто забуває свій народ після переїзду до іншої країни. Рідна мова теж часто забувається, адже переселенець задля зручності займається вивченням нових мов, спілкується ними, а рідна мова відкладається у найдальшу шухляду.
Я вважаю, що хтось може призабути мову свого народу, коли довго нею не спілкується. Наприклад, людині просто ні з ким говорити українською, адже навкруги немає жодного земляка! А доступу до Інтернету, наприклад, немає. Чи він обмежений — зустрічається й такі випадки. Тоді б я людину не засуджував.
А от коли переїжджі громадяни України зневажають свій народ, ще не встигнувши освоїти нове місце проживання, це для мене є неприємним. Адже покинуті близькі люди, друзі та родина часто сумують, тужать від такої поведінки, переживають за тим, хто від них відкараскався.
Батьківщина є незамінною — таке моє глибоке переконання. І прикладом для себе я вважаю тих українців, хто зумів зберегти на чужині свої традиції, мову та культуру.