1. Материна любов, ласка, її незабутні очі супроводжують нас усе життя. Тож не даремно кожен із нас чується молодим і всесильним доти, поки жива мати. 2. Ніколи не/було кращого побратимства для військової справи, як побратимство Нечая з Богуном. 3. Людська недоля будила не розпач в мені, а бажання кращої долі, яснішої. 4. І тоді стара хата ставала незвичайною, бо стояла вся в прекрасному живому вінку, в центрі пелюсткового багаття . 5. Неодмінна умова виготовлення фарб: використовувати не свіжі квіти чи трави, а висушені. 6. Рибка насправді не була неслухняною – вона просто була цікавою до всього і зовсім не боязкою. 7. У нас не було ні правди, ні волі, у нас відбирали віру. 8. Наше знайомство було незвичайне, і я його повік не забуду. 9. Без сумніву можна, вважати: ні/хто з українських письменників за останню половину віку не справив більшого впливу на громадську думку в Україні, як Гончар. 10. Ніщо не гине навіки, окрім марного. 11. Він не обіцяє спокою, він вимагає високого ладу душі, він не дозволяє розмінювати життя на дрібниці, він не допускає спрощень, він не вдовольняється частковостями, несуттєвістю, мізерними окрайцями життя, бо ж людині потрібен цілий світ.
Ніч – найбільш таємничий період доби. Світ людей засинає і на зміну приходить темрява – пора снів, мрій, сподівань. І саме в цей час на небі спалахує мільйонна міріада зірок. А ви коли-небудь звертали увагу на таке небо? Яке воно величне, непорушне. Це цілий Всесвіт, що існує поряд із нами. І на мить здається, що наш світ у порівнянні надто крихітний, дріб’язковий. А людина – маленька частинка цього всього. І от часом сядеш ввечері на веранді, поглянеш у небо, а там…Тисячі, ні, навіть мільйони небесних світил. З появою місяця біла заграва тільки розгоряється, утворюючи чудові візерунки. Хтось побачить образ людини, хтось – кумедну тваринку, а хтось – розсипані золотисті намистинки. То, певно, якийсь чарівник ненароком загубив свій магічний мішок. Зоряне небо завжди дарувало спокій, рівновагу. Воно було вісником
нового дня. За сузір’ями орієнтувались у дорозі, і вчилися ворожити на майбутнє. Кожен сам міг знайти своє. Вигляд зоряного неба змінюється залежно від пори року: одні сузір’я з’являються, інші зникають. Тому це диво з прадавніх часів вабило людське око. Небо заспокоює та надихає. Я думаю, що кожен із нас хоч раз милувався його величчю та красою, оспіваною не в одному художньому творі.
1. Материна любов, ласка, її незабутні очі супроводжують нас усе життя. Тож не даремно кожен із нас чується молодим і всесильним доти, поки жива мати. 2. Ніколи не/було кращого побратимства для військової справи, як побратимство Нечая з Богуном. 3. Людська недоля будила не розпач в мені, а бажання кращої долі, яснішої. 4. І тоді стара хата ставала незвичайною, бо стояла вся в прекрасному живому вінку, в центрі пелюсткового багаття . 5. Неодмінна умова виготовлення фарб: використовувати не свіжі квіти чи трави, а висушені. 6. Рибка насправді не була неслухняною – вона просто була цікавою до всього і зовсім не боязкою. 7. У нас не було ні правди, ні волі, у нас відбирали віру. 8. Наше знайомство було незвичайне, і я його повік не забуду. 9. Без сумніву можна, вважати: ні/хто з українських письменників за останню половину віку не справив більшого впливу на громадську думку в Україні, як Гончар. 10. Ніщо не гине навіки, окрім марного. 11. Він не обіцяє спокою, він вимагає високого ладу душі, він не дозволяє розмінювати життя на дрібниці, він не допускає спрощень, він не вдовольняється частковостями, несуттєвістю, мізерними окрайцями життя, бо ж людині потрібен цілий світ.
Ніч – найбільш таємничий період доби. Світ людей засинає і на зміну приходить темрява – пора снів, мрій, сподівань. І саме в цей час на небі спалахує мільйонна міріада зірок. А ви коли-небудь звертали увагу на таке небо? Яке воно величне, непорушне. Це цілий Всесвіт, що існує поряд із нами. І на мить здається, що наш світ у порівнянні надто крихітний, дріб’язковий. А людина – маленька частинка цього всього. І от часом сядеш ввечері на веранді, поглянеш у небо, а там…Тисячі, ні, навіть мільйони небесних світил. З появою місяця біла заграва тільки розгоряється, утворюючи чудові візерунки. Хтось побачить образ людини, хтось – кумедну тваринку, а хтось – розсипані золотисті намистинки. То, певно, якийсь чарівник ненароком загубив свій магічний мішок. Зоряне небо завжди дарувало спокій, рівновагу. Воно було вісником
нового дня. За сузір’ями орієнтувались у дорозі, і вчилися ворожити на майбутнє. Кожен сам міг знайти своє. Вигляд зоряного неба змінюється залежно від пори року: одні сузір’я з’являються, інші зникають. Тому це диво з прадавніх часів вабило людське око. Небо заспокоює та надихає. Я думаю, що кожен із нас хоч раз милувався його величчю та красою, оспіваною не в одному художньому творі.
Якось так ❤❤❤