Казка — багатюща народна спадщина, яку створили люди. Виникли казки ще в первісному суспільстві і протягом тисячоліть передавались усно від покоління до покоління. Записувати казки почали років двісті тому. Вони засвідчують, як жив народ, до чого прагнув, яких висот людського духу досягав. Позитивний герой казки — ідеал, на який мають рівнятися люди. Він завжди чесний, справедливий, працьовитий, наділений розумом і богатирською силою. Герой казки долає найтяжчі випробування, перемагає злих і жорстоких ворогів. Сміливі і сильні, відважні і непереможні, добрі і великодушні, вони вчать співпереживати, виховують благородство і великодушність.
Я знаю, що в світі немає ні Баби-Яги, ні Кощія Безсмертного, ні Царівни-Жаби. Та ні образи допомагають краще зрозуміти навколишній світ, розрізняти такі поняття, як добро і зло, правда і кривда, нечесність і справедливість. Розумію слова Івана Франка, який сказав: «Тисячі речей забудете, а тих хвилин, коли люба мама чи бабуся розповідали казки, не забудете ніколи».
Речення — це синтаксична одиниця, яка слугує для формування повідомлення і передачі думки. За метою висловлювання речення поділяють на розповідні, питальні, спонукальні. Розповідні речення містять у собі повідомлення (У всіх було легко й радісно на серці); у питальних реченнях про що-небудь запитується (Хіба щастя може бути одноманітне?); у спонукальних реченнях виражається спонукання до дії (Розцвітай ти, весно красна! (Нар. тв.)). Усі ці речення можуть бути також окличними, якщо вони виражають радість або сум, здивування або захоплення того, хто говорить (Гетьте, думи, ви хмари осінні! Тож тепера весна золота! (Леся Українка)), або неокличними, якщо вони є емоційно нейтральними, тобто додатково не виражають почуттів мовця.
Залежно від будови речення поділяються на прості та складні. Простим називається речення, яке має тільки одну граматичну основу (Вибігла на вулицю весела дітвора). У складному реченні можуть бути дві і більше граматичні основи, тобто дві і більше частин. Частини складного речення можуть бути пов’язані між собою за до нтонації та сполучників (Я прибіг додому дуже швидко, але батька вже не було — сполучникове речення) або за змістом, а також інтонаційно (Сонце сяє, пташки щебечуть, бджоли гудуть — безсполучникове речення).
За наявністю головних членів прості речення поділяють на двоскладні та односкладні. У двоскладних реченнях присутні і підмет, і присудок (Над нашим краєм пісня шириться й росте). В односкладних реченнях граматична основа складається з одного головного члена (підмета або присудка), другий головний член не потрібен, оскільки зміст речення і так зрозумілий (Не вчись руйнувати, а вчись будувати (Нар. тв.)).
Казка – мистецька перлина народної творчості
Казка — багатюща народна спадщина, яку створили люди. Виникли казки ще в первісному суспільстві і протягом тисячоліть передавались усно від покоління до покоління. Записувати казки почали років двісті тому. Вони засвідчують, як жив народ, до чого прагнув, яких висот людського духу досягав. Позитивний герой казки — ідеал, на який мають рівнятися люди. Він завжди чесний, справедливий, працьовитий, наділений розумом і богатирською силою. Герой казки долає найтяжчі випробування, перемагає злих і жорстоких ворогів. Сміливі і сильні, відважні і непереможні, добрі і великодушні, вони вчать співпереживати, виховують благородство і великодушність.
Я знаю, що в світі немає ні Баби-Яги, ні Кощія Безсмертного, ні Царівни-Жаби. Та ні образи допомагають краще зрозуміти навколишній світ, розрізняти такі поняття, як добро і зло, правда і кривда, нечесність і справедливість. Розумію слова Івана Франка, який сказав: «Тисячі речей забудете, а тих хвилин, коли люба мама чи бабуся розповідали казки, не забудете ніколи».
Речення — це синтаксична одиниця, яка слугує для формування повідомлення і передачі думки. За метою висловлювання речення поділяють на розповідні, питальні, спонукальні. Розповідні речення містять у собі повідомлення (У всіх було легко й радісно на серці); у питальних реченнях про що-небудь запитується (Хіба щастя може бути одноманітне?); у спонукальних реченнях виражається спонукання до дії (Розцвітай ти, весно красна! (Нар. тв.)). Усі ці речення можуть бути також окличними, якщо вони виражають радість або сум, здивування або захоплення того, хто говорить (Гетьте, думи, ви хмари осінні! Тож тепера весна золота! (Леся Українка)), або неокличними, якщо вони є емоційно нейтральними, тобто додатково не виражають почуттів мовця.
Залежно від будови речення поділяються на прості та складні. Простим називається речення, яке має тільки одну граматичну основу (Вибігла на вулицю весела дітвора). У складному реченні можуть бути дві і більше граматичні основи, тобто дві і більше частин. Частини складного речення можуть бути пов’язані між собою за до нтонації та сполучників (Я прибіг додому дуже швидко, але батька вже не було — сполучникове речення) або за змістом, а також інтонаційно (Сонце сяє, пташки щебечуть, бджоли гудуть — безсполучникове речення).
За наявністю головних членів прості речення поділяють на двоскладні та односкладні. У двоскладних реченнях присутні і підмет, і присудок (Над нашим краєм пісня шириться й росте). В односкладних реченнях граматична основа складається з одного головного члена (підмета або присудка), другий головний член не потрібен, оскільки зміст речення і так зрозумілий (Не вчись руйнувати, а вчись будувати (Нар. тв.)).