Багато людей вважає, що їм*я та прізвище дуже сильно впливають на людину, багато думає зовсім навпаки. Але мені здається, що більшість всен-таки прихильники першої думки. Вже дуже давно для кожного імені існує тлумачення, і на мою думку, воно не могла взятися нізвідки, просто з повітря. Людство багато віків помічало риси, притаманні одному конкретному імені. Особисто я вірю, що багато чого у нашому житті залежить від того, яким ім*ям тебе нагородили з дитинства. З прізвищем зовсім інша справа. На жаль, у наш час, якщо у тебе воно невідоме, не цікаве суспільству, тобі буде дуже важко пробитися у люди. Дітям, народженим ппід щасливою зіркою - відомим прізвищем - легше йти по життю, але щоправда тільки тоді, коли в твоїх предків не Геростратова слава. Тому ще не ясно, що краще: самому зробити прізвище відомим чи вже народитися під таким?
Він не зовсім відповідає темі, але, мені здається, можно переробити у щось доволі пристойне
тільки тих, хто недовчився як слід у школі чи університеті. мудрість ця наставляє усіх людей без винятку.
по-перше, людина може вчитися чого завгодно. протягом життя їй знадобиться багато умінь, навичок, знань. корисно, наприклад, навчитися ремонтувати кран, що тече. або міняти на куртках блискавки. або ж глядіти за малою дитиною. ці вміння найчастіше не вчителі в аудиторіях вузів або за шкільною партою. ніяка школа та університет, я певен, неспроможна дати людині абсолютно всі знання та вміння, які їй будуть потрібні.
по-друге, існує ще одна народна мудрість. вона звучить так: «уміти – за плечима не носити». тобто знання та вміння завжди людині корисні. навіть якщо в них гострої потреби, як видається, немає. вони все одно ще стануть у пригоді в житті.
прикладом особистості, яка вчилася все своє життя, можна назвати тараса шевченка. він був українським митцем, підняв на новий рвіень нашу національну літературну мову, освоїв написання літературних творів російською мовою, виступав як драматург, цікавився іншою театральною творчістю, ріс як художник…
такою ж особистістю була відома українська письменниця марко вовчок. вона захоплювалася іноземними мовами, літературою високого класу, збирала фольклор, обожнювала мандрівки та спілкування з цікавими людьми. марко вовчок багато переписувалася з відомими суспільними діячами, митцями. це давало їй багато цінної інформації. свої надбання в навчанні вона вкладала у свою творчість.
отже, немає ніяких причин, щоб не вчитися все життя сумлінно. я повністю підтримую цю думку.
Вже дуже давно для кожного імені існує тлумачення, і на мою думку, воно не могла взятися нізвідки, просто з повітря. Людство багато віків помічало риси, притаманні одному конкретному імені. Особисто я вірю, що багато чого у нашому житті залежить від того, яким ім*ям тебе нагородили з дитинства.
З прізвищем зовсім інша справа. На жаль, у наш час, якщо у тебе воно невідоме, не цікаве суспільству, тобі буде дуже важко пробитися у люди. Дітям, народженим ппід щасливою зіркою - відомим прізвищем - легше йти по життю, але щоправда тільки тоді, коли в твоїх предків не Геростратова слава.
Тому ще не ясно, що краще: самому зробити прізвище відомим чи вже народитися під таким?
Він не зовсім відповідає темі, але, мені здається, можно переробити у щось доволі пристойне
тільки тих, хто недовчився як слід у школі чи університеті. мудрість ця наставляє усіх людей без винятку.
по-перше, людина може вчитися чого завгодно. протягом життя їй знадобиться багато умінь, навичок, знань. корисно, наприклад, навчитися ремонтувати кран, що тече. або міняти на куртках блискавки. або ж глядіти за малою дитиною. ці вміння найчастіше не вчителі в аудиторіях вузів або за шкільною партою. ніяка школа та університет, я певен, неспроможна дати людині абсолютно всі знання та вміння, які їй будуть потрібні.
по-друге, існує ще одна народна мудрість. вона звучить так: «уміти – за плечима не носити». тобто знання та вміння завжди людині корисні. навіть якщо в них гострої потреби, як видається, немає. вони все одно ще стануть у пригоді в житті.
прикладом особистості, яка вчилася все своє життя, можна назвати тараса шевченка. він був українським митцем, підняв на новий рвіень нашу національну літературну мову, освоїв написання літературних творів російською мовою, виступав як драматург, цікавився іншою театральною творчістю, ріс як художник…
такою ж особистістю була відома українська письменниця марко вовчок. вона захоплювалася іноземними мовами, літературою високого класу, збирала фольклор, обожнювала мандрівки та спілкування з цікавими людьми. марко вовчок багато переписувалася з відомими суспільними діячами, митцями. це давало їй багато цінної інформації. свої надбання в навчанні вона вкладала у свою творчість.
отже, немає ніяких причин, щоб не вчитися все життя сумлінно. я повністю підтримую цю думку.