За кількістю пестливих форм серед мов світу пріоритетне місце посідає українська. «Матінка», «соловейко», «малесенький», «першенький» - ось як лагідно звучать наші слова. Подібного явища не зустрінемо в мові англійській чи німецькій. Для українця назва предмета – це водночас і його оцінка. «Рученьками» ми називаємо руки й дорослої людини, «коником» - дужого коня. Ставлення людини до навколишнього світу формується в перші місяці її життя. Ласкава мова матері майбутнього козака згодом стає його повсякденною мовою. Вчені переконані, що особливості мови впливають на людську вдачу. Дітей в Україні називали тільки лагідно: Петрик, Іванко, Галинка. Дорослих – поважливо. Ви можете хоч подумати назвати Олексу Довбуша Льошкою Довбушем? Назвати Устима Кармелюка … У нас же й такої форми імені не існує! Улюблені українцями імена теж розповідають про народну душу. Оспіване в піснях ім’я Катерина походить від грецького слова, що означає «непорочна», «свята»; Ярина в перекладі з грецької означає «мир»; Тарас – «бунтівливий». А який казковий дивосвіт рослинних та тваринних назв створило українське поетичне світосприймання! Тут і татарське зілля, і вовчі ягоди, горицвіт і павині очі, нечуй-вітер і перекотиполе… Трав’яного стрибунця український народ узгодив зі своїм сприйманням і нарік коником. Усі ці назви – відгук української душі на красу. В цих найменнях – замилування світом і любов до цього. У творенні назв відбито національний іб думання.
Вихователь це людина, яка вкладає у дітей часточку себе. Це дуже цікава та відповідальна робота. Вихователь моєї мрії має бути справедливим, доброзичливим, мати почуття гумору. Також вчитель має бути ерудованим та цікавим. Але найголовніше для вихователя це любов до дітей. Вихователь має щиро відчувати потяг до малюків. Також своїми вчинками він має викликати бажання наслідувати його. Тому і поводитись потрібно відповідно. Вихователь має завоювати авторитет та повагу у дітей. Бути наставником для них.
За кількістю пестливих форм серед мов світу пріоритетне місце посідає українська. «Матінка», «соловейко», «малесенький», «першенький» - ось як лагідно звучать наші слова. Подібного явища не зустрінемо в мові англійській чи німецькій. Для українця назва предмета – це водночас і його оцінка. «Рученьками» ми називаємо руки й дорослої людини, «коником» - дужого коня. Ставлення людини до навколишнього світу формується в перші місяці її життя. Ласкава мова матері майбутнього козака згодом стає його повсякденною мовою. Вчені переконані, що особливості мови впливають на людську вдачу. Дітей в Україні називали тільки лагідно: Петрик, Іванко, Галинка. Дорослих – поважливо. Ви можете хоч подумати назвати Олексу Довбуша Льошкою Довбушем? Назвати Устима Кармелюка … У нас же й такої форми імені не існує! Улюблені українцями імена теж розповідають про народну душу. Оспіване в піснях ім’я Катерина походить від грецького слова, що означає «непорочна», «свята»; Ярина в перекладі з грецької означає «мир»; Тарас – «бунтівливий». А який казковий дивосвіт рослинних та тваринних назв створило українське поетичне світосприймання! Тут і татарське зілля, і вовчі ягоди, горицвіт і павині очі, нечуй-вітер і перекотиполе… Трав’яного стрибунця український народ узгодив зі своїм сприйманням і нарік коником. Усі ці назви – відгук української душі на красу. В цих найменнях – замилування світом і любов до цього. У творенні назв відбито національний іб думання.