Не давно я прочитав комедію Тараса Григоровича Шевченка “Сон” “У всякого своя доля”. У цому творі я хочу поділитися з вами о моїх враження отриманих після прочитання цієї комедії. Перше що вразило мене-це епіграф поеми, в якому автор розкриває головну ідею твору: довести до читача правду про країну зла та насильства. На самому початку автор іронічно змальовує людей, які населяли країну і розповідає про їхню працю в таких рядках: “той мурує-той руйнує”. Сюжет поеми складається з 3-х картин в яких автор по черзі описує Україну, Сибір та столицю Російської імперії Санкт-Петербург. В першій картині автор дуже вдало змальовує рідні пейзажі та схід сонця в безтурботних тонах. Але раптом як грім серед ясного неба автор придивляється та баче: як під тином лежить опухла від голоду дитина, що не все так гарно на рідній земл,і що люди потерпають від експлуатації на панщині, мруть від голоду, тяжких хвороб. Ось що вражає в цій картині вдало змальований поетом пейзаж та страшні муки рідного народу на його красивій землі. Друга картина-це політ над вічною мерзлотою Сибіром. Тут автор також доносить до читача пейзаж, але зимовий. Далі герой комедії чує, як затріщали кайдани і як тяжко людям у неволі. Тут герой бачить не тільки злочинців, але й на думку автора, чесних і справедливих людей, одним словом цвіт нації. Ця картина ще страшніша за попередню, бо тут герой зрозумів до чого дійшов уряд зібравши всіх неугодних у тісній могилі. Далі герой ставить запитання: а за що народ терпить такі муки, і обвинувачує в цьому царя. Далі автор рішуче закликає боротися проти царату. Ось чим вразила мене ця частина, рішучістю автора та його закликами боротьби проти гнобителів. Третя картина, як і попередні починаються з пейзажу, але на цей раз вже міського. Автор описує російські міста. Коли герой потрапляє в столицю імперії то зустрічає свого земляка дрібного чиновника, який своєї рідної мови відцурався та чужої не навчився. Тут автор називає цього чоловіка мерзенним каламарем і описує його, як втратившого національну свідомість та гідність. Потім герой потрапляє до палацу царя і викрикує: “Ось де рай!”. Потім автор вдало змальовує панів, називаючи їх пикатими. Пузатими. Потім автор описує царське подружжя застосовуючи при цьому різні художні засоби. І вкінці автор доходить висновку що цар це не цар без тюрми народів-Сибіру, без своєї челяді, та чиновників. Ця частина дуже вражає сатиричними описами царату та чиновників. Ця сатирична поема дуже вдало поєднала в собі опис страждань простого народу, який не прокладаючи сил тяжко працює на своїй землі і водночас вмирає з голоду, та райське життя панів, які живуть собі безтурботно в розкоші та достатку.
Як змінити наш світ на краще, наш єдиний, неосяжний і безмежний світ?. Про це замислювалося багато з нас, пре це кожен день міркують вчені, митці та люди інших, самих різноманітних професій. Щодня ми дізнаємося багато нового та цікавого про нашу планету, про оточуючий нас світ. Сьогодні ми добре знаємо, чому на зміну зимовим холодам приходить весняне тепло, знаємо, скільки на світі країн та які в тих країнах живуть люди. Ми навчилися розумітися з природою та використовувати її багатства на свою користь. Але ми й досі не навчилися бережно відноситися до цих багатств та відновлювати те, що ми використовуємо для своїх потреб.
Сьогодні людство розуміє та може пояснити більшість природних явищ, але керувати ними ми ще не вміємо. Ми не можемо захистити себе від землетрусів, повеней, вивержень вулканів та інших стихійних лих. Природа цим користується і час від часу наказує нас за погане та бездумне до неї ставлення. Тому, перш за все, щоб змінити наш світ на краще, треба змінити своє ставлення до оточуючої нас природи.
Крім того, щоб змінити оточуючий нас світ, треба робити усе для того, щоб наша наука розвивалася якнайскоріше. Розвиток науки буде сприяти вирішенню питань, які так гостро сьогодні стоять перед людством. Але з вирішенням виключно екологічних проблем на краще наше життя не зміниться, бо доки існують на землі війни, жебрацтво, сирітство, доти й буде наш світ негармонійним. Зрозуміло, що для цього потрібен певний час, але прискорити цей процес зможуть нові відкриття науковців і нове ставлення людей до оточуючого світу, один до одного.
Не менш гострою проблемою в наш час є проблема втрати нашими сучасниками духовності, відокремлення від здобуття наших предків та вікових традицій нашого народу. Тому лише тоді, коли наукові відкриття та прагнення до кращого життя будуть поєднані з підвищенням впливу на людей загальнолюдських цінностей, гуманізму, відданості Батьківщині і людським ідеалам, у нас з’явиться можливість оновити світ.
Та це глобальні питання, а ось що залежить особисто від нас? На мою думку, світ може стати кращим , коли кожен з нас особисто стане добрішим, коли люди знайдуть спільну мову, будуть прагнути до єдиної мети і сумісними зусиллями досягнуть цієї мети. Світ не можна, а треба починати покращувати з самого себе. Достатньо стати привітнішим, прагнути допомагати іншим, і світ стане кращим хоча б для тих, кому ми допомагаємо. Адже з цього все повинно і починатися, бо одна посмішка, один добрий погляд – і людина поряд з вами буде зовсім іншою думки про оточуючий світ.
Хто, як не ми, зробимо світ кращим? Світ зміниться, якщо на перший погляд речі, наприклад, не засмічувати вулиці, не порушувати правила поведінки чи дорожнього руху, щиро та з добротою відноситись до інших, не увійдуть до наших звичок назавжди. І не треба боятися починати з самого себе, бо бути в кращих починаннях прикладом – це гідно і почесно для кожної людини. І як би там не було, треба пам’ятати, що змінити світ на краще зможемо лише ми з вами – гідні члени сучасного суспільства, гідні сини нашого світу.
Перше що вразило мене-це епіграф поеми, в якому автор розкриває головну ідею твору: довести до читача правду про країну зла та насильства. На самому початку автор іронічно змальовує людей, які населяли країну і розповідає про їхню працю в таких рядках: “той мурує-той руйнує”. Сюжет поеми складається з 3-х картин в яких автор по черзі описує Україну, Сибір та столицю Російської імперії Санкт-Петербург. В першій картині автор дуже вдало змальовує рідні пейзажі та схід сонця в безтурботних тонах. Але раптом як грім серед ясного неба автор придивляється та баче: як під тином лежить опухла від голоду дитина, що не все так гарно на рідній земл,і що люди потерпають від експлуатації на панщині, мруть від голоду, тяжких хвороб. Ось що вражає в цій картині вдало змальований поетом пейзаж та страшні муки рідного народу на його красивій землі.
Друга картина-це політ над вічною мерзлотою Сибіром. Тут автор також доносить до читача пейзаж, але зимовий. Далі герой комедії чує, як затріщали кайдани і як тяжко людям у неволі. Тут герой бачить не тільки злочинців, але й на думку автора, чесних і справедливих людей, одним словом цвіт нації. Ця картина ще страшніша за попередню, бо тут герой зрозумів до чого дійшов уряд зібравши всіх неугодних у тісній могилі. Далі герой ставить запитання: а за що народ терпить такі муки, і обвинувачує в цьому царя. Далі автор рішуче закликає боротися проти царату. Ось чим вразила мене ця частина, рішучістю автора та його закликами боротьби проти гнобителів.
Третя картина, як і попередні починаються з пейзажу, але на цей раз вже міського. Автор описує російські міста. Коли герой потрапляє в столицю імперії то зустрічає свого земляка дрібного чиновника, який своєї рідної мови відцурався та чужої не навчився. Тут автор називає цього чоловіка мерзенним каламарем і описує його, як втратившого національну свідомість та гідність. Потім герой потрапляє до палацу царя і викрикує: “Ось де рай!”. Потім автор вдало змальовує панів, називаючи їх пикатими. Пузатими. Потім автор описує царське подружжя застосовуючи при цьому різні художні засоби. І вкінці автор доходить висновку що цар це не цар без тюрми народів-Сибіру, без своєї челяді, та чиновників. Ця частина дуже вражає сатиричними описами царату та чиновників.
Ця сатирична поема дуже вдало поєднала в собі опис страждань простого народу, який не прокладаючи сил тяжко працює на своїй землі і водночас вмирає з голоду, та райське життя панів, які живуть собі безтурботно в розкоші та достатку.
Як змінити наш світ на краще, наш єдиний, неосяжний і безмежний світ?. Про це замислювалося багато з нас, пре це кожен день міркують вчені, митці та люди інших, самих різноманітних професій. Щодня ми дізнаємося багато нового та цікавого про нашу планету, про оточуючий нас світ. Сьогодні ми добре знаємо, чому на зміну зимовим холодам приходить весняне тепло, знаємо, скільки на світі країн та які в тих країнах живуть люди. Ми навчилися розумітися з природою та використовувати її багатства на свою користь. Але ми й досі не навчилися бережно відноситися до цих багатств та відновлювати те, що ми використовуємо для своїх потреб.
Сьогодні людство розуміє та може пояснити більшість природних явищ, але керувати ними ми ще не вміємо. Ми не можемо захистити себе від землетрусів, повеней, вивержень вулканів та інших стихійних лих. Природа цим користується і час від часу наказує нас за погане та бездумне до неї ставлення. Тому, перш за все, щоб змінити наш світ на краще, треба змінити своє ставлення до оточуючої нас природи.
Крім того, щоб змінити оточуючий нас світ, треба робити усе для того, щоб наша наука розвивалася якнайскоріше. Розвиток науки буде сприяти вирішенню питань, які так гостро сьогодні стоять перед людством. Але з вирішенням виключно екологічних проблем на краще наше життя не зміниться, бо доки існують на землі війни, жебрацтво, сирітство, доти й буде наш світ негармонійним. Зрозуміло, що для цього потрібен певний час, але прискорити цей процес зможуть нові відкриття науковців і нове ставлення людей до оточуючого світу, один до одного.
Не менш гострою проблемою в наш час є проблема втрати нашими сучасниками духовності, відокремлення від здобуття наших предків та вікових традицій нашого народу. Тому лише тоді, коли наукові відкриття та прагнення до кращого життя будуть поєднані з підвищенням впливу на людей загальнолюдських цінностей, гуманізму, відданості Батьківщині і людським ідеалам, у нас з’явиться можливість оновити світ.
Та це глобальні питання, а ось що залежить особисто від нас? На мою думку, світ може стати кращим , коли кожен з нас особисто стане добрішим, коли люди знайдуть спільну мову, будуть прагнути до єдиної мети і сумісними зусиллями досягнуть цієї мети. Світ не можна, а треба починати покращувати з самого себе. Достатньо стати привітнішим, прагнути допомагати іншим, і світ стане кращим хоча б для тих, кому ми допомагаємо. Адже з цього все повинно і починатися, бо одна посмішка, один добрий погляд – і людина поряд з вами буде зовсім іншою думки про оточуючий світ.
Хто, як не ми, зробимо світ кращим? Світ зміниться, якщо на перший погляд речі, наприклад, не засмічувати вулиці, не порушувати правила поведінки чи дорожнього руху, щиро та з добротою відноситись до інших, не увійдуть до наших звичок назавжди. І не треба боятися починати з самого себе, бо бути в кращих починаннях прикладом – це гідно і почесно для кожної людини. І як би там не було, треба пам’ятати, що змінити світ на краще зможемо лише ми з вами – гідні члени сучасного суспільства, гідні сини нашого світу.