Мені дуже подобається байка Г. Сковороди "Голова і Тулуб". У ній письменник порівнює людей, які вихваляються зовнішнім, та тих, хто збагнув неоціненність та важливість внутрішнього світу людини. Пихатий Тулуб вихваляється перед Головою своєю одежею, своїми розмірами і своїм нібито важливим значенням, тоді як Голова розуміє (на те вона й голова!), що одяг та пиха не роблять людину людиною. Як казали давні римляни, борода не створює філософа. Тобто зовнішні риси не варто ставити вище за внутрішні, духовні. Цікавою видалась мені і байка "Жайворонки", схожа за проблематикою. Досвідчений Жайворонок каже: "Не той орел, хто літає, а той, хто легко сідає..." Про значення титулів (точніше майже повну відсутність того значення) розповідає нам байка "Олениця та Кабан", у якій Кабан став бароном, проте залишився "свинею" — як в прямому, так і в переносному значенні... Прекрасну філософську ідею сродної праці Г. Сковорода висловив і у байці "Бджола та Шершень"
До появи байок Г. Сковороди в тогочасній українській літературі байки існували лише як елемент інших великих творів. Григорій Сковорода створив настільки яскраві приклади цього жанру, що їх самобутність не викликала жодного сумніву! У своїх байках Сковорода алегорично висловлює основні ідеї своєї філософії: ідею сродної праці, необхідність цінувати духовне вище за матеріальне, ідею самопізнання та духовного вдосконалення людини, роздуми над проблемами виховання та самої сутності людського життя. Це такі важливі питання! Як же філософ зміг втілити їх в такому, на перший погляд, розважальному жанрі, як байка? Насамперед він майстерно добирав сюжети для своїх байок. В образах тварин, птахів, рослин ми одразу ж впізнаємо певні риси людської вдачі, певні типи людей. Тому читач отримує одразу "два в одному": і цікавий сюжет, і повчальний зміст. Для досягнення більшого виховного ефекту Г. Сковорода ділить байку на дві частини: в одній він викладає сюжет, у другій — мораль до цього сюжету, пояснення та підтвердження тих думок, що вже самі на в уважного читача. Повчальну частину сам письменник назвав "сила". І дійсно, байки Сковороди мають надзвичайну силу: силу очищувати людей, змінювати на краще їхні душі, виправляти їхні життєві принципи...
Розпочну із того, що у кожного на це питання є свої домисли. хтось ходить і хвалиться всім, що у нього повно друзів, а хтось навпаки каже, що навіть нема з ким випити 1517.чому у людей такі різні погляди? все просто, люди просто не вміють виділяти із великої маси людей знайомих і друзів. от, наприклад, у соціальній мережі вконтакті у вас є 524 друга. ви справді можете їх назвати друзями? думаю відповідь очевидна, це не друзі, а просто люди, яких ви знаєте. сам по собі знаю, що деяких людей просто додав для кількості. із більшістю не спілкуюся і видаляти їх якось тепер не пасує.але, це віртуальне життя, а є ще реальне життя, де на вашому життєвому шляху зустрічається багато людей. з одними ви дружите день, з іншими – місяць, а є і такі, що на все життя. хоча, буду з цим твердженням сперечатися і ще й як.особисто мені дуже не подобається, коли друзі є тільки до столу або ж приходять лише тоді, коли вам щось потрібно. а чого б просто не зателефонувати і не спитати як у тебе справи, чи все добре? ліньки чи це прояви егоїзму? справжня дружба – це коли людина готова тобі у будь-яку хвилину, а не морозитися, що я їду у єнакієве, а я зараз на лижах, або ж взагалі вимкнути телефон.чи є справжні друзі? можливо і є, але це одиниці. чому так? ви народжуєтеся, проходить дитинство, маєте друзів, але з часом інтереси у вас змінюються і ці вже екс-друзі просто зникають.згодом ідуть різні бурси, навчання, там також з'являються друзі, але з часом і вони зникають.у кожної людини з часом починає створюватися сім'я, народжуються діти і так далі. друзі поступово відходять на другий план.не подумайте, що тут воробус лукавить. а що не так? досить часто бачив такі ситуації, коли були люди, дружили, у когось там особисте життя складалося добре, у когось ні. і ось ці, у кого не складалося згодом починали заздрити, починалися сварки і, як наслідок, не ставало друзів. також дуже багато залежить від матеріального стану друзів. якщо ти дійсно друг, то не будеш вимахуватися тим, що ти більше заробляєш. на жаль, не завжди так буває.
Объяснение:
Мені дуже подобається байка Г. Сковороди "Голова і Тулуб". У ній письменник порівнює людей, які вихваляються зовнішнім, та тих, хто збагнув неоціненність та важливість внутрішнього світу людини. Пихатий Тулуб вихваляється перед Головою своєю одежею, своїми розмірами і своїм нібито важливим значенням, тоді як Голова розуміє (на те вона й голова!), що одяг та пиха не роблять людину людиною. Як казали давні римляни, борода не створює філософа. Тобто зовнішні риси не варто ставити вище за внутрішні, духовні. Цікавою видалась мені і байка "Жайворонки", схожа за проблематикою. Досвідчений Жайворонок каже: "Не той орел, хто літає, а той, хто легко сідає..." Про значення титулів (точніше майже повну відсутність того значення) розповідає нам байка "Олениця та Кабан", у якій Кабан став бароном, проте залишився "свинею" — як в прямому, так і в переносному значенні... Прекрасну філософську ідею сродної праці Г. Сковорода висловив і у байці "Бджола та Шершень"
До появи байок Г. Сковороди в тогочасній українській літературі байки існували лише як елемент інших великих творів. Григорій Сковорода створив настільки яскраві приклади цього жанру, що їх самобутність не викликала жодного сумніву! У своїх байках Сковорода алегорично висловлює основні ідеї своєї філософії: ідею сродної праці, необхідність цінувати духовне вище за матеріальне, ідею самопізнання та духовного вдосконалення людини, роздуми над проблемами виховання та самої сутності людського життя. Це такі важливі питання! Як же філософ зміг втілити їх в такому, на перший погляд, розважальному жанрі, як байка? Насамперед він майстерно добирав сюжети для своїх байок. В образах тварин, птахів, рослин ми одразу ж впізнаємо певні риси людської вдачі, певні типи людей. Тому читач отримує одразу "два в одному": і цікавий сюжет, і повчальний зміст. Для досягнення більшого виховного ефекту Г. Сковорода ділить байку на дві частини: в одній він викладає сюжет, у другій — мораль до цього сюжету, пояснення та підтвердження тих думок, що вже самі на в уважного читача. Повчальну частину сам письменник назвав "сила". І дійсно, байки Сковороди мають надзвичайну силу: силу очищувати людей, змінювати на краще їхні душі, виправляти їхні життєві принципи...