Горіх і каштан На краю лісу росли горіх і каштан. Одного ранку проснувся горіх, дивиться - каштан увесь білий. - Звідки в тебе така гарна одіж? - радіючи за нього, запитав горіх. - Це цвіт, - гордо відповів каштан. – В тебе такого не буде. Горіх зітхнув. - О-о! Який чудовий в каштана цвіт! То діти завітали до лісу і милувались каштаном. На горіха ніхто й не глянув. Як каштан відцвів, горіх зацвів. Його цвіт був дуже скромний. Каштан глянув і відвернувся: «Аж соромно рости поряд. Що подумають, коли дізнаються про те, що він мій друг?» Пройшов час... На обох деревах з’явились зелені плоди. Згодом на горіх почали сідати птахи і клювати їх. Ті зривались з гілок, падали на землю. Каштан сміявся: - Дивись! Моїх не чіпають. Бояться. Подивився горіх, а вони обсипані зеленими колючками. Дійсно страшно. Глянув на свої, а ті гладесенькі, беззахисні. Зітхнув бідолаха та мовчки порадів за друга. Наступила осінь. Почали плоди обпадати. Зелена шкурка на них лопалась. Нападало їх так багато, що землю вкрили. Глянув каштан вниз, і каже з погордою: - Ось ці гарні - мої, а ті всі решту - твої. Горіх і собі глянув… А там серед гладеньких рудих каштанів валялись зморщені горіхи. Зітхнув горіх і промовчав. - Ой! Які гарні каштанчики! – раптом почули. Це знову були діти. Вони похапцем збирали каштани. - Ох, ці діти! – промовив хтось поряд. - Збирайте горіхи, в них такі смачні зернятка. Глянули друзі, а ж то дорослі надійшли. - Ой! Правда! Я так люблю горішки! - вигукнув хтось з дітей. - І я! І я! – загукала малеча. Вони висипали каштани і почали набивати кишені горіхами. Через хвилю на землі валялись лиш нікому не потрібні каштани. - Тату! А що ж буде з ними? - запитав хтось. - Та, напевне, дикі свині з’їдять. Жаль стало горіху каштана. Хотів підбадьорити його, та той знову відвернувся. Тепер від сорому…
Тінь вирішила, що вона буде робити те, що і хлопець(все-таки вона його тінь). От типічно, вона захотіла багатства. Приказала вона йому займатись мілкою грабіжкою, та сказала, що якщо він не захоче - вона його залякає до смерті! нічого не залишилось хлопцю, почав він грабувати всіх людей, які були трохи неуважні, та залишали в небезпеці свої сумки\пакети. От пройшов один місяць, другий. А хлопець був такий, в достатку , середнячок. Тіні це набридло, тому вона наказала йому пограбувати банк! ну от, знову хлопчина відмовити не зміг. Вдвох, вони склали ідеальний план пограбування. Такий ідеальний, що до нього придертися неможливо було! Короче пограбував(деталі сама придумаєш:) хлопець залишився й далі нюньою та нічого не міг зробити. разом з тінню вони втекли кудись на далекі Гаваї)) Айм соррі, але ця казка закінчиться не перемогою добра:) вони втекли і жили щасливими, а тінь хлопця до кінця життя замучала, як і совість. Усьо. Май фентезі закінчилось).
На краю лісу росли горіх і каштан. Одного ранку проснувся горіх, дивиться - каштан увесь білий.
- Звідки в тебе така гарна одіж? - радіючи за нього, запитав горіх.
- Це цвіт, - гордо відповів каштан. – В тебе такого не буде.
Горіх зітхнув.
- О-о! Який чудовий в каштана цвіт!
То діти завітали до лісу і милувались каштаном. На горіха ніхто й не глянув.
Як каштан відцвів, горіх зацвів. Його цвіт був дуже скромний. Каштан глянув і відвернувся: «Аж соромно рости поряд. Що подумають, коли дізнаються про те, що він мій друг?»
Пройшов час... На обох деревах з’явились зелені плоди. Згодом на горіх почали сідати птахи і клювати їх. Ті зривались з гілок, падали на землю. Каштан сміявся:
- Дивись! Моїх не чіпають. Бояться.
Подивився горіх, а вони обсипані зеленими колючками. Дійсно страшно. Глянув на свої, а ті гладесенькі, беззахисні. Зітхнув бідолаха та мовчки порадів за друга.
Наступила осінь. Почали плоди обпадати. Зелена шкурка на них лопалась. Нападало їх так багато, що землю вкрили. Глянув каштан вниз, і каже з погордою:
- Ось ці гарні - мої, а ті всі решту - твої.
Горіх і собі глянув… А там серед гладеньких рудих каштанів валялись зморщені горіхи.
Зітхнув горіх і промовчав.
- Ой! Які гарні каштанчики! – раптом почули.
Це знову були діти. Вони похапцем збирали каштани.
- Ох, ці діти! – промовив хтось поряд. - Збирайте горіхи, в них такі смачні зернятка.
Глянули друзі, а ж то дорослі надійшли.
- Ой! Правда! Я так люблю горішки! - вигукнув хтось з дітей.
- І я! І я! – загукала малеча.
Вони висипали каштани і почали набивати кишені горіхами. Через хвилю на землі валялись лиш нікому не потрібні каштани.
- Тату! А що ж буде з ними? - запитав хтось.
- Та, напевне, дикі свині з’їдять.
Жаль стало горіху каштана. Хотів підбадьорити його, та той знову відвернувся. Тепер від сорому…
От типічно, вона захотіла багатства. Приказала вона йому займатись мілкою грабіжкою, та сказала, що якщо він не захоче - вона його залякає до смерті!
нічого не залишилось хлопцю, почав він грабувати всіх людей, які були трохи неуважні, та залишали в небезпеці свої сумки\пакети.
От пройшов один місяць, другий. А хлопець був такий, в достатку , середнячок.
Тіні це набридло, тому вона наказала йому пограбувати банк! ну от, знову хлопчина відмовити не зміг. Вдвох, вони склали ідеальний план пограбування. Такий ідеальний, що до нього придертися неможливо було! Короче пограбував(деталі сама придумаєш:) хлопець залишився й далі нюньою та нічого не міг зробити. разом з тінню вони втекли кудись на далекі Гаваї))
Айм соррі, але ця казка закінчиться не перемогою добра:) вони втекли і жили щасливими, а тінь хлопця до кінця життя замучала, як і совість. Усьо. Май фентезі закінчилось).