Напишіть твір-роздум на тему: «Чи може штучний інтелект повністю замінити людину?», використовуючи слова з довідки: Довідка: до речі, наприклад, нарешті, без сумніву, щоправда. Доповніть текст звертаннями та однорідними членами речення.
У житті людському різне трапляєтся.Іноді все,що відбуваєтся з тобою,здаєтся цілком логічним і зрозумілим наслідком зробленого тобою раніше, і тобі здаєтся,що твоя доля повністю у твоїх руках,і ти все тримаєш під своїм контролем.А іноді деякі ситуації й події звалюются на тебе, мов сніг на голову.Народна мудрість каже: Посієш вчинок - пожнеш звичку.Всім хочеттся мати позетивний результат. Але ж поки не буде докладено зусиль не буде й результату.Не посієш - не пожнеш. Для досягнення того ж сімейного благополуччя потрібно в однаковій мірі як чоловікові,так і жінці докладати зусиль.Треба навчитись жертвувати чимось своїм ради спільного блага.Як це зробити? Потрібно вчитись .Премудрий соломон казав золоті слова Від браку знань народ страждає.
Беркутів почалася з однієї делікатної деталі: права власності на землю. За (не)написаним сюжетом підписав одного дня князь Данило (Галицький) указ: дарую боярину Тугару Вовку землі Тухольщини в українських Карпатах — і понеслось.
Вже тоді у XIII столітті існував такий собі квазіринок землі і для князя у цьому випадку працював принцип «чия держава, того і землі». Земельного кадастру, свідоцтв на право власності та подібних юридичних речей тоді ще не існувало. «Заслужив в мене боярин, чому б не подарувати йому трохи землі?», — десь так приблизно подумав князь і підписав відповідний документ.
Воля глави держави тоді — безумовний закон. Ніхто з його «адміністрації» не збирався з’ясувати, хто давним давно вже володіє цією територією. Формально все просто: в кого документ, той і правий. Так частина державної землі стала приватною, але питання: де була лінія розмежування між державною власністю князя і муніципальною владою громади села Тухля?
Приїздить зарозумілий боярин тепер на свої землі і з’ясовує, що на практиці все трохи інакше: громада Тухлі нічого про це не знає та не збирається підкорятися його волі. Місцеві продовжують випасати овець, ходити на полювання та жити вільним життям як і раніше.
Объяснение:
Беркутів почалася з однієї делікатної деталі: права власності на землю. За (не)написаним сюжетом підписав одного дня князь Данило (Галицький) указ: дарую боярину Тугару Вовку землі Тухольщини в українських Карпатах — і понеслось.
Вже тоді у XIII столітті існував такий собі квазіринок землі і для князя у цьому випадку працював принцип «чия держава, того і землі». Земельного кадастру, свідоцтв на право власності та подібних юридичних речей тоді ще не існувало. «Заслужив в мене боярин, чому б не подарувати йому трохи землі?», — десь так приблизно подумав князь і підписав відповідний документ.
Воля глави держави тоді — безумовний закон. Ніхто з його «адміністрації» не збирався з’ясувати, хто давним давно вже володіє цією територією. Формально все просто: в кого документ, той і правий. Так частина державної землі стала приватною, але питання: де була лінія розмежування між державною власністю князя і муніципальною владою громади села Тухля?
Приїздить зарозумілий боярин тепер на свої землі і з’ясовує, що на практиці все трохи інакше: громада Тухлі нічого про це не знає та не збирається підкорятися його волі. Місцеві продовжують випасати овець, ходити на полювання та жити вільним життям як і раніше.