Напишіть, де треба велику літеру. Історія стародавнього Риму, буг, прикарпаття, львівська площа, ахіллесова п'ята, президент України, народний артист України, твори марка Вовчка, українські села, мавка, кайдаш, сірко, журнал диво слово, пароплав чорноморець, данило Галицький, мойсей, авгієві стайні, донеччина, запорізька січ, біловезька пуща, сізіфова праця.

До землі український народ почуває глибоку повагу, яка часом межує з обожненням. Землю називають святою і матір'ю, бо з неї створено першу людину, земля годує всіх людей і тварин. Нею клянуться, при цьому цілують її або з'їдають жменьку землі - і ця клятва вважається найстрашнішою. Бити без потреби по землі палицею або чимось іншим вважається таким же великим гріхом, як бити рідну матір /Булашев Г. Український народ. - С. 268/. 
Наші предки вважали, що земля жива, бо "тільки живе може живому життя дати". А земля давала життя і житу, і пшениці, і усякій пашниці. "Земля наша мати, всіх годує", "Земля дає все і забирає все", - стверджують прислів'я. "Земля - мати", а "Сонце - батько, Місяць - вітчим". 
Ці народні афоризми відображають взаємини людини з природою від найдавніших часів. 
Слово "земля" в українській культурі уособлює кілька значень, і така ж неоднорідна символічна знаковість цього образу: астральний і космічний символ, образ матері-годувальниці і образ землі - Вітчизни. 
Земля-мати - дополітеїстичний образ-тотем протоукраїнців, які поклонялися родючій ниві, всій землі. Образ землі-матері ввійшов поетичним символом до фольклору українського та інших слов'янських народів /Плачинда С. Словник давньоукраїнської міфології. - С. 28/. 
Для українців земля завжди була засобом існування, годувальницею, більше того, вона - "це й материнське лоно, в якому формується не лише фізичний, а й духовний генотип людини". Крім того, духовний генотип суспільства і культур, націй і вселюдства. Україну /етнос, мову, націю, державу, культуру, ментальність/ не можна зрозуміти поза рідною їм землею-природою. 

Україна має дуже багату культуру, яка передається від одного покоління до іншого. З давніх часів, для нашого народу характерними були мудрість та виваженість. Ці та багато інших рис були закладені в народних обрядах, звичаях, ну і, звичайно, фольклорі. Саме через усе це і формувався наш культурний та національний світогляд.Характерним для нашої культури є те, що дохристиянські звичаї тісно переплелися з релігійними, що призвело до утворення тих норм і обрядів, які відомі нам і нині. Обряди охоплюють усі сфери життя людини, вони є важливим елементом української культури. Яскравим прикладом є сімейне життя, особливо весілля, яке включало велику кількість різноманітних обрядів. Важливою подією будо народження дитини у родині. Вагітну жінку не дозволялося ображати та сварити.Необхідно було приховувати вагітність як можна довше, щоб ніхто не позаздрив і не спричинив зла при народженні дитини. Щоб новонароджений був здоровим та сильним, при першому купанні використовували святу воду. Дівчатам клали молока, меду, квітів, щоб були красивими, а хлопчикам клали дев’ясилу, щоб були сильними та здоровими. Дитину одразу ж необхідно було охрестити, щоб не була кволою та слабкою. У церкві, під час хрещення, вагому роль відіграють хрещенні батьки, яки вважаються другими батьками і допомагають дитині протягом усього її життя. Після обряду, зазвичай сходяться усі друзі та родичі з подарунками.Отже, звичаї та обряди, це вагомий елемент української культури і по нині. Вони відіграють важливе значення і в сучасні часи. Цей багатий скарб передається нам із покоління в покоління, тому ми повинні його зберегти і дотримуватись правил, адже вони супроводжували і допомагали нам протягом багатьох віків. Не зважаючи на час, деякі традиції та звичаї залишаються і будуть залишатися актуальними.