Останнім часом я захопився постаттю найсильнішої людини планети - Василя Вірастюка. Цей кремезний чолов'яга комусь видається страшним силачем, іншим - доброю людиною з великої літери. Я характеризую його, як доброго, щирого силача. Волосся, як такого, у нього немає. Зазвичай ходить у спортивному одязі. Кожен м'яз його виразного обличчя, міцної шиї, сталевих рук, накачаного живота і ніг змушує давитися слиною худорлявих людей. Доволі високий, справляє приємне враження. Завжди тримає спину рівною, позаяк спортсмен не може горбитися. У нього вже закладено в генах - тримати правильну поставу
Настала зима. Всюди лежить лапатий, пухнастий, білосніжний сніг. Стало морозно. Вранці, після довгої зимової ночі, на вулиці стоїть крутий, крепкий та колючий морозець. Перше вранішнє сонце виблискує самоцвітами на білосніжних горбочках. Всюди навколо стоїть таємнича, непохитна та дуже дивна тиша. Вже ближче до обіду, коли спаде морозець і сонце буде стояти високо, ми почуємо радісні співи пташок. Маленькі, худі, світло-сірі горобчики шугають туди-сюди в пошуках їжі після ночі. Дітлахи з червонястими, круглими щічками розходяться в школу. Стоїть чудова пора.
