«Ся маленька книжечка відразу відкрила немов новий світ поезії, вибухла мов джерело чистої, холодної води, заясніла невідомою досі в українському письменстві ясністю, простотою і поетичною грацією вислову», – писав Іван Франко.
Видання побачило світ за сприяння відомого письменника Євгена Гребінки. «Кобзар» надрукувало приватне видавництво Фішера в Санкт-Петербурзі коштом полтавського землевласника Петра Мартоса.
Останній приписував собі славу відкриття Шевченка-поета, оповідаючи, як замовив молодому і талановитому художнику свій портрет. І одного разу, коли Тарас Шевченко на хвилинку відлучився, знудьгований поміщик підняв із підлоги аркуш паперу з віршами. Прочитане вразило. Тарас Шевченко дістав із-під ліжка коробку, в якій зберігав свої твори, а Петро Мартос негайно відніс їх до Євгена Гребінки.
Насправді Шевченко ще в 1838-му віддав Євгену Гребінці п’ять своїх поезій для публікації в альманасі «Ластівка» (його видали лише в 1841-му), і той перебував у захваті від творчості Тараса.
До «Кобзаря» увійшли 8 поезій: «Перебендя», «Катерина», «Тополя», «Думка» («Нащо мені чорні брови»), «До Основ’яненка», «Іван Підкова», «Тарасова ніч» та «Думи мої, думи, лихо мені з вами».
Книга мала зручний формат і була видрукувана на якісному папері тиражем 1000 примірників. На початку книгу прикрашав офорт за малюнком Василя Штернберга «Кобзар із поводирем».
Існує два варіанти видання: з кількістю сторінок 106 та 116. Це пов’язано з тим, що перший наклад вийшов практично не цензурований, а після шаленого розголосу, який отримав «Кобзар» своїм антиімперським спрямуванням, його було піддано більш жорсткій цензурі і всі подальші примірники були адруковані з купюрами. Припускають, що це зробив сам Мартос, злякавшись санкцій.
«У консервативно-реакційних колах «Кобзар» одразу ж викликав суперечки й зазнав нападок. Про одну з таких суперечок, - що відбулася 23 квітня 1840 року на вечорі в М.Маркевича, на якому був присутній і Шевченко, - в щоденнику Маркевича читаємо: «А Кукольник уже напав на Мартоса, критикував Шевченка, запевняв, що напрям його «Кобзаря» шкідливий і небезпечний. Мартос впадає у відчай». Цей переляк і відчай, очевидно, й спонукали Мартоса, не зупиняючись перед додатковими видатками на переверстку, вилучити з «Кобзаря» ряд уривків, публікація яких могла мати неприємні наслідки не тільки для автора (що й показав згодом розгляд «Кобзаря» в ІІІ відділі)», - писав відомий шевченкознавець Василь Бородін.
Книга швидко розійшлася (згідно газетних оголошень, продавалася по карбованцю сріблом за примірник), виторг Петра Мартоса склав приблизно 400 карбованців сріблом.
«Багато праці коштувало мені умовити Шевченка», – згадував Мартос. Натомість Михайло Лазаревський наводив слова поета: «Шевченко розповідав мені, що перше видання вийшло майже проти його волі й що при розрахунках із видавцем він одержав непомірно малу вигоду».
Після виходу збірки Тараса Шевченка почали називати Кобзарем.
Арешт і заслання поета в 1847-му спричинили заборону й вилучення «Кобзаря» з книгосховищ, через що видання стало рідкісним ще в ті часи.
Насьогодні у світі збереглося лише кілька примірників книги.
Друге видання побачило світ у 1844-му, третє – в 1860-му. Вони доповнювалися новими творами, відтак «Кобзар» став головною книгою Тараса Шевченка.
У 1974 році видавництво "Дніпро" випустило факсимільне видання повного варіанту "Кобзаря" 1840 року, без купюр.
Одного разу мене запитала мама, ким я хочу стати. Я замислився. Відповісти не зміг. Та й навіщо мені про це думати зараз, коли мені всього 9 років. «Ще встигну» - подумав я.
Але питання мене мучив. Ким я буду в майбутньому? Що мене цікавить?
Довго думати мені не довелося, адже у мене є улюблене заняття. Я люблю будувати. Я споруджувати будинки, залізні дороги. У мене є свій, мною створений, власний чудовий місто, який росте і розвивається. Хоча моє місто і побудований з ЛЕГО конструктор, він справжнісінький. Значить майбутня моя професія - будівельник.
Чому я зробив такий вибір? Професія будівельник - справжня чоловіча професія. Вона дуже цікава і вимагає багато знань, умінь. Люди цієї професії відповідальні і героїчні. Подивіться навколо! Скільки великих і маленьких будівель, одноповерхових будинків і хмарочосів! Театри та цирки, торгові центри - це все створено руками талановитих і висококваліфікованих будівельників.
Мій дідусь Шлик Василь Петрович присвятив все своє життя будівництву. На порожньому місці своїми сильними руками зводив багатоповерхові будинки, школи, дитячі садки, спортивні комплекси. Він пишався тим, що дарував радість не тільки дорослим, але й дітям. Мій дідусь став прикладом і для мене!
Професія будівельника в нашому сучасному світі потрібна і необхідна. Споруджуються нові будівлі замість зруйнованим, будуються нові міста.
Ця професія цікава і в той же час небезпечна і важка. Будівельникам доводиться працювати на висоті, в холод і в спеку, в дощ і в сніг, в будь-яку погоду. Люди цієї професії мають великий витривалістю і фізичною силою. Місця, де доводиться працювати, дуже різноманітні і часом важкодоступні, тому рухливість і гнучкість не тільки рук, а й усього тіла - необхідні якості. Деякі спеціальності припускають монотонну роботу, тому слід вміти зосереджувати увагу на тривалий проміжок часу. Для цієї професії необхідно мати хороший лінійний окомір, сприйняття кольорів і гострий зір.
Щоб стати висококваліфікованим майстром, треба обов'язково мати не тільки просторову уяву, а й технічне мислення. Терпіння, акуратність, врівноваженість, старанність, організованість - невід'ємні якості в професії будівельника.
Іноді для того, щоб оволодіти тією чи іншою будівельної спеціальністю, досить просто вчитися ремеслу безпосередньо на будівельному майданчику у досвідчених і знаючих майстрів. Але, звичайно, для більш високо оплачуваної роботи варто здобути середню спеціальну освіту. Наявність же вищої освіти буде великою перевагою для тих, хто бажає зростати в кар'єрному плані.
На жаль, робочі спеціальності не настільки популярні серед молоді. Але з урахуванням того, що кожен рік зростає кількість будівельних об'єктів, можна з упевненістю сказати, що будівельник - професія майбутнього. Ринок праці не стоїть на місці. Деякі спеціальності зникають безслідно, а інші стають більш актуальними. Саме професія будівельника користується постійно зростаючим попитом.
«Ся маленька книжечка відразу відкрила немов новий світ поезії, вибухла мов джерело чистої, холодної води, заясніла невідомою досі в українському письменстві ясністю, простотою і поетичною грацією вислову», – писав Іван Франко.
Видання побачило світ за сприяння відомого письменника Євгена Гребінки. «Кобзар» надрукувало приватне видавництво Фішера в Санкт-Петербурзі коштом полтавського землевласника Петра Мартоса.
Останній приписував собі славу відкриття Шевченка-поета, оповідаючи, як замовив молодому і талановитому художнику свій портрет. І одного разу, коли Тарас Шевченко на хвилинку відлучився, знудьгований поміщик підняв із підлоги аркуш паперу з віршами. Прочитане вразило. Тарас Шевченко дістав із-під ліжка коробку, в якій зберігав свої твори, а Петро Мартос негайно відніс їх до Євгена Гребінки.
Насправді Шевченко ще в 1838-му віддав Євгену Гребінці п’ять своїх поезій для публікації в альманасі «Ластівка» (його видали лише в 1841-му), і той перебував у захваті від творчості Тараса.
До «Кобзаря» увійшли 8 поезій: «Перебендя», «Катерина», «Тополя», «Думка» («Нащо мені чорні брови»), «До Основ’яненка», «Іван Підкова», «Тарасова ніч» та «Думи мої, думи, лихо мені з вами».
Книга мала зручний формат і була видрукувана на якісному папері тиражем 1000 примірників. На початку книгу прикрашав офорт за малюнком Василя Штернберга «Кобзар із поводирем».
Існує два варіанти видання: з кількістю сторінок 106 та 116. Це пов’язано з тим, що перший наклад вийшов практично не цензурований, а після шаленого розголосу, який отримав «Кобзар» своїм антиімперським спрямуванням, його було піддано більш жорсткій цензурі і всі подальші примірники були адруковані з купюрами. Припускають, що це зробив сам Мартос, злякавшись санкцій.
«У консервативно-реакційних колах «Кобзар» одразу ж викликав суперечки й зазнав нападок. Про одну з таких суперечок, - що відбулася 23 квітня 1840 року на вечорі в М.Маркевича, на якому був присутній і Шевченко, - в щоденнику Маркевича читаємо: «А Кукольник уже напав на Мартоса, критикував Шевченка, запевняв, що напрям його «Кобзаря» шкідливий і небезпечний. Мартос впадає у відчай». Цей переляк і відчай, очевидно, й спонукали Мартоса, не зупиняючись перед додатковими видатками на переверстку, вилучити з «Кобзаря» ряд уривків, публікація яких могла мати неприємні наслідки не тільки для автора (що й показав згодом розгляд «Кобзаря» в ІІІ відділі)», - писав відомий шевченкознавець Василь Бородін.
Книга швидко розійшлася (згідно газетних оголошень, продавалася по карбованцю сріблом за примірник), виторг Петра Мартоса склав приблизно 400 карбованців сріблом.
«Багато праці коштувало мені умовити Шевченка», – згадував Мартос. Натомість Михайло Лазаревський наводив слова поета: «Шевченко розповідав мені, що перше видання вийшло майже проти його волі й що при розрахунках із видавцем він одержав непомірно малу вигоду».
Після виходу збірки Тараса Шевченка почали називати Кобзарем.
Арешт і заслання поета в 1847-му спричинили заборону й вилучення «Кобзаря» з книгосховищ, через що видання стало рідкісним ще в ті часи.
Насьогодні у світі збереглося лише кілька примірників книги.
Друге видання побачило світ у 1844-му, третє – в 1860-му. Вони доповнювалися новими творами, відтак «Кобзар» став головною книгою Тараса Шевченка.
У 1974 році видавництво "Дніпро" випустило факсимільне видання повного варіанту "Кобзаря" 1840 року, без купюр.
Одного разу мене запитала мама, ким я хочу стати. Я замислився. Відповісти не зміг. Та й навіщо мені про це думати зараз, коли мені всього 9 років. «Ще встигну» - подумав я.
Але питання мене мучив. Ким я буду в майбутньому? Що мене цікавить?
Довго думати мені не довелося, адже у мене є улюблене заняття. Я люблю будувати. Я споруджувати будинки, залізні дороги. У мене є свій, мною створений, власний чудовий місто, який росте і розвивається. Хоча моє місто і побудований з ЛЕГО конструктор, він справжнісінький. Значить майбутня моя професія - будівельник.
Чому я зробив такий вибір? Професія будівельник - справжня чоловіча професія. Вона дуже цікава і вимагає багато знань, умінь. Люди цієї професії відповідальні і героїчні. Подивіться навколо! Скільки великих і маленьких будівель, одноповерхових будинків і хмарочосів! Театри та цирки, торгові центри - це все створено руками талановитих і висококваліфікованих будівельників.
Мій дідусь Шлик Василь Петрович присвятив все своє життя будівництву. На порожньому місці своїми сильними руками зводив багатоповерхові будинки, школи, дитячі садки, спортивні комплекси. Він пишався тим, що дарував радість не тільки дорослим, але й дітям. Мій дідусь став прикладом і для мене!
Професія будівельника в нашому сучасному світі потрібна і необхідна. Споруджуються нові будівлі замість зруйнованим, будуються нові міста.
Ця професія цікава і в той же час небезпечна і важка. Будівельникам доводиться працювати на висоті, в холод і в спеку, в дощ і в сніг, в будь-яку погоду. Люди цієї професії мають великий витривалістю і фізичною силою. Місця, де доводиться працювати, дуже різноманітні і часом важкодоступні, тому рухливість і гнучкість не тільки рук, а й усього тіла - необхідні якості. Деякі спеціальності припускають монотонну роботу, тому слід вміти зосереджувати увагу на тривалий проміжок часу. Для цієї професії необхідно мати хороший лінійний окомір, сприйняття кольорів і гострий зір.
Щоб стати висококваліфікованим майстром, треба обов'язково мати не тільки просторову уяву, а й технічне мислення. Терпіння, акуратність, врівноваженість, старанність, організованість - невід'ємні якості в професії будівельника.
Іноді для того, щоб оволодіти тією чи іншою будівельної спеціальністю, досить просто вчитися ремеслу безпосередньо на будівельному майданчику у досвідчених і знаючих майстрів. Але, звичайно, для більш високо оплачуваної роботи варто здобути середню спеціальну освіту. Наявність же вищої освіти буде великою перевагою для тих, хто бажає зростати в кар'єрному плані.
На жаль, робочі спеціальності не настільки популярні серед молоді. Але з урахуванням того, що кожен рік зростає кількість будівельних об'єктів, можна з упевненістю сказати, що будівельник - професія майбутнього. Ринок праці не стоїть на місці. Деякі спеціальності зникають безслідно, а інші стають більш актуальними. Саме професія будівельника користується постійно зростаючим попитом.
Моя майбутня професія - найкраща! Будівельник - покликання дарувати людям радість!