Написати переказ до тексту:
Заходила ніч.Німіє степ і тьмариться.Поспішаючи, кудись ховаються останні шуми й гуки довгої літньої днини. Не погасло ще на заході, як кров, червоне зарево, а вже над ним у темряві далекого неба зажевріла, немов жарина в попелі, вечірня зоря. А місяць, що перше висівсеред ясного неба сірою, малопомітною плямою, під темним крилом ночі зразу ожив і засвітився білим чарівним огнем.Ринуло з неба ціле море тихого світла, усе на землі потопляючи. Над степом промайнув легенькою тінню незрячий сон.Ніч зайшла.Маленькою хмаринкою темніє над глибоким яром закинутий у степу хуторець.Синіють у промінні хатки. У яр потяглися довгі тіні.Тихо в хуторі, мов у скам’янілому царстві із давньої казки.Серпи, коси, вози, збруя —усе мертво лежить коло хат, немов ті цяцьки, що перед сном порозкидали малі діти. По дворах манячать стіжки свіжої пашні, мало не поруч з хатами тягнуться ниви з блискучою стернею.На нивах, як те військо побите, темніють не зношені снопи, стелються довгими рядами не загребені покоси і, збившись стеблинами в густу лаву, подекуди стоять самотою клапті недокошеної пшениці.А над усім густо стелеться дух свіжого степового сіна.Розкошами, красою віє над степом...У яру тихо й сумно. Світить над ним місяць. Уздовж його розтягнулися довгою стрічкою кучеряві верби. З-під верб одірвались і попливли проти місяця понад зрошеною травою марища —тіні. Запирскало щось... Воли. За волами виринула й стала в яру волохата постать.На голові в неї наверчене жмутом якесь ганчір’я, довга свита підперезана білою ганчіркою, на ногах великі мужичі чоботи, а в руках —батіг. З купи ганчірок визирає мармурове дівоче личко з дуже великими пречудними очима. Дівчина притулилася плечем до стовбура й закинула голову проти місяця. Очі в неї склепилися, руки опустились, як у сонної. Стоїть і осміхається.Затремтіло зразу сонне повітря, і зграї срібних звуків, плутаючись і виграваючи, полетіли яром і далеко кругом заснували степ.Потім із моря звуків вирізалися дзвінкі, мов із срібла викувані, слова пісні:Яром, яром, пшениченька ланом,Горою овес.
Не по правді, молодий козаче,Зо мною живеш...Слова всі до одного оддалися голосною луною: ні одне не сховалося. Дівчина замовкла і схилила голову. Стало знов тихо. Тільки десь далеко, тремтячи в повітрі, завмирали останні одголоси пісні.Верби стоять непорушно. Крізь їх віти де-не-де визирають далекі зорі.Дівчина звела великі очі й довго вдивлялася ними в сріблясту далечінь. Здіймала руки, щось шепотіла сама собі, кивала гірко головою. Знову зворухнулося повітря, і срібні звуки розбудили степ. Дівчина заплющила очі, марить і співає.І ввижається бідній дівчині в старих лахміттях, що не наймичка вона, не сирота... Вона дочка багатого батька. У неї шовком шиті сорочки, дорогії килими, дукачі срібні... Та не милі їй вони, бо не хоче її любити козак молодий. А той козак —такий хлопець, яких уже немає тепер: він у пишному вбранні,що сяє, як сонце. Під ним грає кінь вороний, а в того коня горять на ногах золоті підкови, срібні виблискують стремена. Сидить козак на коні перед нею, хороший і вільний, як вітер степовий, а вона стоїть перед ним засмучена та стиха докоряє йому, що не по правді він з нею живе...Тужить, розливається голос дівчини, і лунає-розлягається по сонному степу живе оповідання про дівчину та зрадливого козака (С. Васильченко, 518 сл.).
За мо усіх небайдужих городян, родинами, трудовими колективами, 27 березня вийти на загальноміську Толоку і долучитися до підготовки міста до Великодня. Підтримаємо традицію наших предків та напередодні великодніх свят приберемо і впорядкуємо вулиці, парки, сквери, дитячі та спортивні майданчики, подвір’я та під’їзди наших будинків, зробимо наше рідне місто ще красивішим і привабливішим . Закликаємо чернівчан згуртуватися та спільно очистити підвали і горища, прибрати прибудинкову територію, ліквідувати стихійні смітники, розбити клумби, висадити кущі та квіти, долучити до цієї роботи дітей та молодь. Думаємо, що органи самоорганізації населення візьмуть на себе роль організатора таких робіт, знайдуть можливість підтримати конструктивні ідеї кожного мешканця.
День Святого Валентина ще іменують Днем усіх закоханих. Свято — неофіційне і не є вихідним, проте активно відзначається молоддю щорічно 14 лютого. День Валентина прийшов до нас з-за кордону і дуже скоро став одним з найпопулярніших молодіжних свят.
Объяснение:
У День Валентина закохані пари обмінюються невеликими подарунками: листівками, іграшками, коробками цукерок, повітряними кульками. Всі ці подарунки робляться у формі сердечок, тому що червоне серце – символ любові. І, звичайно, чоловіки дарують своїм прекрасним дамам букети чудових квітів
Не всі люди в нашій країні ставляться до Дня святого Валентина добре. Є такі, які вважають його чужим для нашої культури.
Але я ставлюся до Дня закоханих прекрасно, тому що це добре та веселе свято. Такий особливий день ще раз нагадує людині про тих, кого вона любить. Це привід зробити подарунок своєму коханому чи коханій, сказати йому або їй про свої почуття.