Хрещатик - головна вулиця Києва, розташована неподалік від місцевості, де колись князь Володимир Великий хрестив свою родину. Мабуть, саме так виникла назва вулиці. Але згідно іншої версії, назва походить від Хрещатого Яру (місцини, що перехрещена ярами). Довжина Хрещатика лише 1,2 км, а вшир ця вулиця сягає на деяких ділянках 100 метрів. Проїжджа частина дорівнює 24 метри, а обабіч вулиці висаджені дерева, що відділяють 14- метрові тротуари. Уздовж лівого боку вулиці простягнувся каштановий бульвар, особливо гарний навесні, у травні, коли каштани розквітають.
Як повноцінна вулиця Хрещатик почав свою історію наприкінці 18 - початку 19 століття. Першим забудовуватись ділянки в районі Європейської (Кінної) площі. У той час на Хрещатик будувались переважно житлові будинки, за винятком Першого Київського театру – садиби, побудованої за проектом А. Меленського. Саме тому вулиця деякий час називалася Театральною. До 1869 року головна вулиця Києва звалася Хрещатицькою, а потім була перейменована в Хрещатик.
Найтрагічніший час для Хрещатика настає в роки Великої Вітчизняної Війни. Відразу ж після звільнення Києва в 1943 році, починаються відбудовні роботи, а 1948 році - втілення в життя генерального плану відновлення Хрещатика, запропонованого групою відомих архітекторів. Згідно із проектом, Хрещатик повинен був перетворитися в широку магістраль. Саме тоді одна сторона вулиці була піднята на 2 м, будинки відсунулися вглиб, а перед ними зявився знаменитий каштановий бульвар. При забудові вулиці архітектори намагалися виграшно зєднати особливості архітектурних ансамблів із природним ландшафтом. На місці зруйнованих дореволюційних будинків виросли будинки в стилі "сталінського ампіру", які дуже вдало вмалювалися в образ нового Хрещатика.
По вихідних і святкових днях вся транспортна частина Хрещатику від вулиці Бессарабської до Майдана Незалежності перекривається. Вулиця стає пішохідною, що створює різкий контраст з Хрещатиком буденного дня. І кияни, і гості міста мають можливість неспішно прогулятися вулицею, відчути атмосферу міста, послухати вуличних музикантів, артистів.
Співчуття, співчуття… сенс цих слів повинен бути знайомий будь-якій людині. Вони передбачають спільне переживання будь-яких почуттів. Адже недарма слово «емпатія» походить від слова «відчувати», а «співчуття» – «страждати». Співчувати і співчувати – це значить разом з іншими людьми переживати їх радості і жалі, біди та страждання, і по можливості допомагати їм. Чи потрібні ці почуття в сучасному житті? Незважаючи на те, що люди стали грубішими і байдужими, ніж раніше, такі якості, як співчуття все-таки не залишили їх серця. Важливо почати з раннього дитинства прищеплювати ці безцінні якості – це завдання люблячих батьків.
Співчуття притаманні не кожній людині, але іноді вони виникають навіть з вигляду у зовсім байдужих до чужого горя людей. Ці якості перебувають десь глибоко в серці і можуть викликатися ситуацією, яка здається нам жалісливої, сумною, коли виникає бажання до людині. Такі ситуації можуть ставитися до будь-якій сфері, будь-якого періоду життя і за значенням можуть бути як дрібними, так і досить серйозними. Як би те ні було, якщо у людини з’являється почуття жалю, значить він готовий простягнути руку до тому, кому це потрібно… Так, приміром, мати, коли її дитина плаче, завжди зробить все можливе, щоб заспокоїти його.
Також коли ми бачимо покаліченого людини, що просить милостиню, кожен з нас має право вибрати – до йому чи ні. Вибір за кожним. Один в гонитві за бажанням усе встигнути пройде мимо, не звернувши ніякої уваги на каліку або зробивши вигляд, що він його не помітив, інший же дасть трохи грошей або купить для нього булку хліба. Чому співчувати властиве не кожному? Напевно, справа в особливостях нервової системи кожної людини. Не можна стверджувати однозначно, що ті люди, яким не властиво переживати за інших, співчувати, відрізняються жорстокістю та байдужістю до чужого горя. Цілком можливо також, що ці люди просто стримані у своїх почуттях.
Чи потрібно людині співчуття? Це своєрідний поштовх до взаємодо підтримки, тому не можна недооцінювати ці якості. Байдужість до людей, які опинилися в біді або переживають не найкращі часи свого життя, може відбитися і на людині, який міг би до але не став… він буде довго думати про це, шкодувати і страждати. Тому краще відразу допомагати людям, виявляючи співчуття.
Хрещатик - головна вулиця Києва, розташована неподалік від місцевості, де колись князь Володимир Великий хрестив свою родину. Мабуть, саме так виникла назва вулиці. Але згідно іншої версії, назва походить від Хрещатого Яру (місцини, що перехрещена ярами). Довжина Хрещатика лише 1,2 км, а вшир ця вулиця сягає на деяких ділянках 100 метрів. Проїжджа частина дорівнює 24 метри, а обабіч вулиці висаджені дерева, що відділяють 14- метрові тротуари. Уздовж лівого боку вулиці простягнувся каштановий бульвар, особливо гарний навесні, у травні, коли каштани розквітають.
Як повноцінна вулиця Хрещатик почав свою історію наприкінці 18 - початку 19 століття. Першим забудовуватись ділянки в районі Європейської (Кінної) площі. У той час на Хрещатик будувались переважно житлові будинки, за винятком Першого Київського театру – садиби, побудованої за проектом А. Меленського. Саме тому вулиця деякий час називалася Театральною. До 1869 року головна вулиця Києва звалася Хрещатицькою, а потім була перейменована в Хрещатик.
Найтрагічніший час для Хрещатика настає в роки Великої Вітчизняної Війни. Відразу ж після звільнення Києва в 1943 році, починаються відбудовні роботи, а 1948 році - втілення в життя генерального плану відновлення Хрещатика, запропонованого групою відомих архітекторів. Згідно із проектом, Хрещатик повинен був перетворитися в широку магістраль. Саме тоді одна сторона вулиці була піднята на 2 м, будинки відсунулися вглиб, а перед ними зявився знаменитий каштановий бульвар. При забудові вулиці архітектори намагалися виграшно зєднати особливості архітектурних ансамблів із природним ландшафтом. На місці зруйнованих дореволюційних будинків виросли будинки в стилі "сталінського ампіру", які дуже вдало вмалювалися в образ нового Хрещатика.
По вихідних і святкових днях вся транспортна частина Хрещатику від вулиці Бессарабської до Майдана Незалежності перекривається. Вулиця стає пішохідною, що створює різкий контраст з Хрещатиком буденного дня. І кияни, і гості міста мають можливість неспішно прогулятися вулицею, відчути атмосферу міста, послухати вуличних музикантів, артистів.
Объяснение:
Співчуття, співчуття… сенс цих слів повинен бути знайомий будь-якій людині. Вони передбачають спільне переживання будь-яких почуттів. Адже недарма слово «емпатія» походить від слова «відчувати», а «співчуття» – «страждати». Співчувати і співчувати – це значить разом з іншими людьми переживати їх радості і жалі, біди та страждання, і по можливості допомагати їм. Чи потрібні ці почуття в сучасному житті? Незважаючи на те, що люди стали грубішими і байдужими, ніж раніше, такі якості, як співчуття все-таки не залишили їх серця. Важливо почати з раннього дитинства прищеплювати ці безцінні якості – це завдання люблячих батьків.
Співчуття притаманні не кожній людині, але іноді вони виникають навіть з вигляду у зовсім байдужих до чужого горя людей. Ці якості перебувають десь глибоко в серці і можуть викликатися ситуацією, яка здається нам жалісливої, сумною, коли виникає бажання до людині. Такі ситуації можуть ставитися до будь-якій сфері, будь-якого періоду життя і за значенням можуть бути як дрібними, так і досить серйозними. Як би те ні було, якщо у людини з’являється почуття жалю, значить він готовий простягнути руку до тому, кому це потрібно… Так, приміром, мати, коли її дитина плаче, завжди зробить все можливе, щоб заспокоїти його.
Також коли ми бачимо покаліченого людини, що просить милостиню, кожен з нас має право вибрати – до йому чи ні. Вибір за кожним. Один в гонитві за бажанням усе встигнути пройде мимо, не звернувши ніякої уваги на каліку або зробивши вигляд, що він його не помітив, інший же дасть трохи грошей або купить для нього булку хліба. Чому співчувати властиве не кожному? Напевно, справа в особливостях нервової системи кожної людини. Не можна стверджувати однозначно, що ті люди, яким не властиво переживати за інших, співчувати, відрізняються жорстокістю та байдужістю до чужого горя. Цілком можливо також, що ці люди просто стримані у своїх почуттях.
Чи потрібно людині співчуття? Це своєрідний поштовх до взаємодо підтримки, тому не можна недооцінювати ці якості. Байдужість до людей, які опинилися в біді або переживають не найкращі часи свого життя, може відбитися і на людині, який міг би до але не став… він буде довго думати про це, шкодувати і страждати. Тому краще відразу допомагати людям, виявляючи співчуття.
Объяснение: