Знання -це скарб.Людина, яка прагне знань, відчуває постійну потребу в їх поповненні. Чим більше вона пізнає, тим більше їй хочеться знати. Бо нові поняття, факти, ідеї розширюють коло інтересів, відкривають привабливі обрії ще не пізнаного. Не може приносити радість жодна справа, якщо ми не вміємо її виконувати. Тож треба наполегливо вчитися, щоб після тривалої навчальної праці відчувати велике задоволення. Адже навчання дає пізнання, вміння і навички. Не треба боятись помилятися. Вміння вчитися на помилках — ключ до успіху. Щоб знайти своє покликання, справу всього життя, треба вчитися. Знання потрібні, щоб здобути професію. Про це треба замислитися вже в шостому класі. Безталанних людей немає. Є люди, що займаються не своєю справою. Найбільших успіхів людина досягає тоді, коли її здібності і схильності вчасно виявлені і розвинуті. Щоб вибрати професію, потрібно знати свої індивідуальні здібності. Школа повинна до учням обрати майбутню професію. Але багато залежить і від самих учнів. У кожного є улюблені навчальні дисципліни і ті, які здаються нам нудними і нецікавими. Хоча, на мою думку, нецікавих предметів немає. І якщо почати краще готуватися до «нецікавих» уроків, то незабаром вони стануть улюбленими. Знання додають упевненості у своїх силах, а це вже перший крок до успіху в житті.
У Травневому лісі хвилі квітів хлюпають під ноги. А повітря, настояне на ароматах смоліні і мокрого листя, приємно дурманить голову. Теплінь... Найдрібніша істота і то поспішає розплескати по всьому лісі свою весняну радість.
Раптом-вона! Два блискучі листя біля самої землі. На високому стеблі-кошлаті біло-кремове суцвіття...
Любка!..
І вже перед очима стелиться безкрайній степ, а в ньому - жменька запорізьких козаків.
Кілька днів запорожців переслідували кримські татари. А коли переслідувачі втомилися, татарський бий махнув рукою: нехай біжать - все одно в степу пропадуть без їжі.
А козаки зовсім і не збиралися так марно пропадати. Тому що у кожного на шиї висів амулет, який оберігав від голодної смерті: нанизані на нитку тверді, потемнілі від часу бульбочки. Почали запорожці ці бульбочки жувати-втамували голод, погасили спрагу, повільно почали повертати сили... Ніхто не загинув. А по дорозі на Січ ще й дві татарські загони розбили... Любку дволисту і зараз оч
У Травневому лісі хвилі квітів хлюпають під ноги. А повітря, настояне на ароматах смоліні і мокрого листя, приємно дурманить голову. Теплінь... Найдрібніша істота і то поспішає розплескати по всьому лісі свою весняну радість.
Раптом-вона! Два блискучі листя біля самої землі. На високому стеблі-кошлаті біло-кремове суцвіття...
Любка!..
І вже перед очима стелиться безкрайній степ, а в ньому - жменька запорізьких козаків.
Кілька днів запорожців переслідували кримські татари. А коли переслідувачі втомилися, татарський бий махнув рукою: нехай біжать - все одно в степу пропадуть без їжі.
А козаки зовсім і не збиралися так марно пропадати. Тому що у кожного на шиї висів амулет, який оберігав від голодної смерті: нанизані на нитку тверді, потемнілі від часу бульбочки. Почали запорожці ці бульбочки жувати-втамували голод, погасили спрагу, повільно почали повертати сили... Ніхто не загинув. А по дорозі на Січ ще й дві татарські загони розбили... Любку дволисту і зараз оч
Объяснение: