Кожна людина визначає своє ставлення до себе, до інших людей, до світу, формується світогляд людини, який охоплює знання, переконання, прагнення, сподівання.
Втілюючи загальне бачення і розуміння місця людини в світі, світогляд впливає на її життєві позиції та вчинки. Поряд із індивідуальним світоглядом людини існує світогляд великих чи малих груп людей (націй, соціальних верств, етнографічних груп, родини тощо), який у процесі історичного розвитку зазнає певних, нерідко значних, змін.
У життєво-практичному світогляді важливе місце посідають уявлення та вірування. Уявлення – це образ якогось предмета чи явища, який міг сприйматися раніше і відтворився в пам”яті або створений уявою. Воно стосується не тільки минулого й теперішнього, а й майбутнього. У народному світогляді переважають уявлення як плід власне уяви, що стовується таких ситуацій, яких людина повністю не реалізувала в дійсності. Отже, йдеться про перетворювальне, а також спотворене відображення реальних предметів і явищ.
Релігійні уявлення людей називаються віруваннями. Вони сприймаються без перевірки, на віру. Віра становить основу релігійного світогляду. Релігійні люди переконані в існуванні надприродних сил та в їх визначальній ролі у світі.
Світогляд українського народу завжди мав яскраво виражене релігійне спрямування. Вірування необхідно відрізняти від повір”їв – своєрідних народних уявлень про залежність людини та її долі від явищ навколишнього світу. Народні повір”я широко відображені в усній народній творчості, зокрема в переказах, легендах тощо.
Світогляд українського народу має властивість переносити на світобудову якості людини. Ще у 30-х роках ХХ ст. Ганс Цбінден записав переказ про Землю, який побутував на Гуцульщині. За переказом, наша планета нагадує велетеньський людський організм, різні частини якого асоціюються з певним містом або регіоном: голова з цесарським містом – Віднем, пуповина – з папським містом Римом, груди й робочі руки – з багатими рівнинами Покуття, Поділля та Наддніпровської України, а черево – “шляхетчиною”, тобто Польщею.
Так само належать до числа вірувань, і оповідання про створення людини. Варіантів цих оповідань теж дуже небагато, всі вони, безперечно, біблейські, а до того ще й апокрифічного змісту, бо в них усіх у творенні людини, крім бога, бере участь, явна річ з другого боку, і диявол. За варіантом Драгоманова, Бог виліпив людину з глини та поставив сушитись, наказавши собаці стерегти її; диявол скористався, що собака заснула, розірвав у виставленої сушитися людини груди та наплював туди. Бог вдунув потім у людину душу, але людина й досі, кашляючи, харкає.
Як глибоко релігійний народ українці вірили у потойбічне життя, де людина знаходить утіху. Проте погляди на душу не залишалися сталими. У дохристиянські часи наші предки не мали жодного уявлення про душу. Припускалось існування кількох душ в однієї людини.
Після прийняття християнства уявлення про душу зазнало докорінних змін. Якщо за переконанням язичників слід мерців був безликим, то за християнськими віруваннями душа зберігає свої індивідуальні особливості навіть у загробному житті. Однак за гріхи вона може набирати іншого вигляду.
Українські народні оповідання про душу; тут ми маємо до діла вже не з легендами, а з справжніми віруваннями. Вірування ці, однак, безперечно християнського походження, але доповнені вони чисто народною фантазією. Місце перебування душі в тілі в них точно не вказане; одні кажуть, що вона знаходиться в голові, другі – що в ямці під шиєю, в грудях, в животі, в печінці тощо. Звідки береться в людині душа та як вона входить в дитину – на ці питання в українських народних віруваннях ми не знаходимо відповіді, але з них ми дізнаємось, що вона покидає тіло тимчасово – під час сну, та назавжди – в час смерті. В останньому випадку вона виходить найчастіше через отвір, що відчиняється в момент смерті на темені, або через рот, часом її буває видно. Вона з”являється то у вигляді мухи або бджоли, а то метелика або пташки, а то ще у вигляді маленької людини з прозорим та чистим тілом, а часом з крильцями, або, нарешті, у вигляді маленької хмаринки, наче пари. Вона має, однак, тілесні потреби – їсть, вдихаючи в себе пару од гарячого хліба або іншої страви, і для неї завжди ставлять на вікні воду якийсь час, після якого вона зовсім відлітає, але повертається додому в ті дні, коли поминають небіжчика. За гріхи людини душа приречена на смутну долю у формі переселення в якунебудь тварину: в собаку, коня, свиню, кінську голову тощо, де вона й зостається аж до смерті тварини.
Кожна людина визначає своє ставлення до себе, до інших людей, до світу, формується світогляд людини, який охоплює знання, переконання, прагнення, сподівання.
Втілюючи загальне бачення і розуміння місця людини в світі, світогляд впливає на її життєві позиції та вчинки. Поряд із індивідуальним світоглядом людини існує світогляд великих чи малих груп людей (націй, соціальних верств, етнографічних груп, родини тощо), який у процесі історичного розвитку зазнає певних, нерідко значних, змін.
У життєво-практичному світогляді важливе місце посідають уявлення та вірування. Уявлення – це образ якогось предмета чи явища, який міг сприйматися раніше і відтворився в пам”яті або створений уявою. Воно стосується не тільки минулого й теперішнього, а й майбутнього. У народному світогляді переважають уявлення як плід власне уяви, що стовується таких ситуацій, яких людина повністю не реалізувала в дійсності. Отже, йдеться про перетворювальне, а також спотворене відображення реальних предметів і явищ.
Релігійні уявлення людей називаються віруваннями. Вони сприймаються без перевірки, на віру. Віра становить основу релігійного світогляду. Релігійні люди переконані в існуванні надприродних сил та в їх визначальній ролі у світі.
Світогляд українського народу завжди мав яскраво виражене релігійне спрямування. Вірування необхідно відрізняти від повір”їв – своєрідних народних уявлень про залежність людини та її долі від явищ навколишнього світу. Народні повір”я широко відображені в усній народній творчості, зокрема в переказах, легендах тощо.
Світогляд українського народу має властивість переносити на світобудову якості людини. Ще у 30-х роках ХХ ст. Ганс Цбінден записав переказ про Землю, який побутував на Гуцульщині. За переказом, наша планета нагадує велетеньський людський організм, різні частини якого асоціюються з певним містом або регіоном: голова з цесарським містом – Віднем, пуповина – з папським містом Римом, груди й робочі руки – з багатими рівнинами Покуття, Поділля та Наддніпровської України, а черево – “шляхетчиною”, тобто Польщею.
Так само належать до числа вірувань, і оповідання про створення людини. Варіантів цих оповідань теж дуже небагато, всі вони, безперечно, біблейські, а до того ще й апокрифічного змісту, бо в них усіх у творенні людини, крім бога, бере участь, явна річ з другого боку, і диявол. За варіантом Драгоманова, Бог виліпив людину з глини та поставив сушитись, наказавши собаці стерегти її; диявол скористався, що собака заснула, розірвав у виставленої сушитися людини груди та наплював туди. Бог вдунув потім у людину душу, але людина й досі, кашляючи, харкає.
Як глибоко релігійний народ українці вірили у потойбічне життя, де людина знаходить утіху. Проте погляди на душу не залишалися сталими. У дохристиянські часи наші предки не мали жодного уявлення про душу. Припускалось існування кількох душ в однієї людини.
Після прийняття християнства уявлення про душу зазнало докорінних змін. Якщо за переконанням язичників слід мерців був безликим, то за християнськими віруваннями душа зберігає свої індивідуальні особливості навіть у загробному житті. Однак за гріхи вона може набирати іншого вигляду.
Українські народні оповідання про душу; тут ми маємо до діла вже не з легендами, а з справжніми віруваннями. Вірування ці, однак, безперечно християнського походження, але доповнені вони чисто народною фантазією. Місце перебування душі в тілі в них точно не вказане; одні кажуть, що вона знаходиться в голові, другі – що в ямці під шиєю, в грудях, в животі, в печінці тощо. Звідки береться в людині душа та як вона входить в дитину – на ці питання в українських народних віруваннях ми не знаходимо відповіді, але з них ми дізнаємось, що вона покидає тіло тимчасово – під час сну, та назавжди – в час смерті. В останньому випадку вона виходить найчастіше через отвір, що відчиняється в момент смерті на темені, або через рот, часом її буває видно. Вона з”являється то у вигляді мухи або бджоли, а то метелика або пташки, а то ще у вигляді маленької людини з прозорим та чистим тілом, а часом з крильцями, або, нарешті, у вигляді маленької хмаринки, наче пари. Вона має, однак, тілесні потреби – їсть, вдихаючи в себе пару од гарячого хліба або іншої страви, і для неї завжди ставлять на вікні воду якийсь час, після якого вона зовсім відлітає, але повертається додому в ті дні, коли поминають небіжчика. За гріхи людини душа приречена на смутну долю у формі переселення в якунебудь тварину: в собаку, коня, свиню, кінську голову тощо, де вона й зостається аж до смерті тварини.
Объяснение:
35. Немає прислівників у рядку
В) Літак врізався в гору.
36. Виберіть рядок із прислівниками, які з часткою не завжди пишуться окремо.
В) Не страшно, не мужньо, не послідовно, не уважно, не виразно.
37. У якому рядку всі прислівники пишуться через дефіс?
Г) По-німецьки, любо-дорого, де-не-де, коли-небудь, по-третє.
38. У якому рядку допущено помилку в правописі прислівників?
Г) Водночас, зрання, щоранку, як най дорожче, заввишки.
39. Вкажіть, у якому рядку всі прислівники пишуться разом.
Д) Здавна, вдень, вночі, заочі, втрьох.
40. З’ясуйте, у якому рядку всі слова є прислівниками.
В) Там, тут, як, десь, щось.
41. Виберіть рядок, у якому не всі прислівники пишуться окремо.
А) Надиво, без відома, без кінця-краю, без наміру, безвісти.
42. У якому рядку всі прислівники пишуться з н?
Д) Організовано, шалено, впевнено, невтомно, негадано.
43. У якому рядку подано лише ті прислівники, від яких неможливо утворити ступенів порівняння?
Г) Вічно, наголо, зосліпу, ледве-ледве, порожньо.
44. Вкажіть, у якому рядку всі словосполучення містять прислівники?
Б) Сидіти поруч, поводитись по-доброму, побачити вдруге, видно зверху.
45. Визначте, у якому рядку всі прислівники вжито у формі найвищого ступеня порівняння.
Г) Найпротивніше, якнайменше, щонайрадісніше, наймудріше, щонайміцніше.
46. Як твориться проста форма найвищого ступеня порівняння прислівників?
А) Додаванням префікса най-, для підсилення можуть вживатися префікси як-, що-.
47. У якому рядку всі прислівники з часткою не завжди пишуться разом?
А) Нестямно, непорушно, несамовито, невтямки, невгамовно.
48. На другий склад падає наголос в прислівниках рядка.
Д) Навзнак, надворі, заодно.