На те й голова, щоб у ній розум був. Намолов сім мішків гречаної вовни. Живе слово дорожче ніж мертва літера. З великої хмари малий дощ. Згаяного часу і конем не доженеш. Коли люди до тебе добрі, то ти будь ще добріший. Правда світліша за сонце. Наведіть власні приклади таких висловів
А: Добрий день!
Б: Здраствуйте, чи можу я Вам чимось до
А: Так. Мені потрібно купити масло. Не підкажите, яке хороше?
Б: Звичайно. На мою думку "Білоруське" або "Білоцерківське".
А: Тоді дайте мені 2 пачки "Білоцерківського" масла.
Б: Візьміть, будь ласка! Чогось ще?
А: Дякую, так. Дайте ще буханку чорного хліба, батона, 3 апельсини та шоколадних цукерок. Які ви б порекомендували?
Б: Мені подобаються "Альонушка" та "Червоний мак".
А: Добре. Зважте 200 грамм "Червоного маку" та 350 "Альонушки".
Б: Так Ось тримайте.
А: Скільки я вам винен?
Б: 74 грн. 35 коп.
А: Візьміть, будь ласка.
Б: Дякую за покупку, приходьте ще!
А: Будь ласка, обов*язково прийду! Допобачення!
Б: На все добре!
На краю лісу росли горіх і каштан. Одного ранку проснувся горіх, дивиться - каштан увесь білий.
- Звідки в тебе така гарна одіж? - радіючи за нього, запитав горіх.
- Це цвіт, - гордо відповів каштан. – В тебе такого не буде.
Горіх зітхнув.
- О-о! Який чудовий в каштана цвіт!
То діти завітали до лісу і милувались каштаном. На горіха ніхто й не глянув.
Як каштан відцвів, горіх зацвів. Його цвіт був дуже скромний. Каштан глянув і відвернувся: «Аж соромно рости поряд. Що подумають, коли дізнаються про те, що він мій друг?»
Пройшов час... На обох деревах з’явились зелені плоди. Згодом на горіх почали сідати птахи і клювати їх. Ті зривались з гілок, падали на землю. Каштан сміявся:
- Дивись! Моїх не чіпають. Бояться.
Подивився горіх, а вони обсипані зеленими колючками. Дійсно страшно. Глянув на свої, а ті гладесенькі, беззахисні. Зітхнув бідолаха та мовчки порадів за друга.
Наступила осінь. Почали плоди обпадати. Зелена шкурка на них лопалась. Нападало їх так багато, що землю вкрили. Глянув каштан вниз, і каже з погордою:
- Ось ці гарні - мої, а ті всі решту - твої.
Горіх і собі глянув… А там серед гладеньких рудих каштанів валялись зморщені горіхи.
Зітхнув горіх і промовчав.
- Ой! Які гарні каштанчики! – раптом почули.
Це знову були діти. Вони похапцем збирали каштани.
- Ох, ці діти! – промовив хтось поряд. - Збирайте горіхи, в них такі смачні зернятка.
Глянули друзі, а ж то дорослі надійшли.
- Ой! Правда! Я так люблю горішки! - вигукнув хтось з дітей.
- І я! І я! – загукала малеча.
Вони висипали каштани і почали набивати кишені горіхами. Через хвилю на землі валялись лиш нікому не потрібні каштани.
- Тату! А що ж буде з ними? - запитав хтось.
- Та, напевне, дикі свині з’їдять.
Жаль стало горіху каштана. Хотів підбадьорити його, та той знову відвернувся. Тепер від сорому…