Кожен з людей має свої особливості, свій характер та свої недоліки,тому , щоб знайти спільну мову з іншими людьми треба обов'язково мати таку рису,як гідність. Люди з цією рисою відповідають за свої слова і вчинки, вони є чесні , справедливі та співчутливі . Вони своіми вчинками доводять що найважливіше бути Людиною, мати власну гідність і тоді стосунки з іншими теж складатимуться добре. Гідність кожного проявляється не лише в його вчинках і стосунках з іншими , а й в патріотизмі. Як гідна людина може не любити рідний край? Думаю, це неможливо. Адже, я вважаю гідна людина лише тоді, коли любить свою Батьківщину, не цурається своєї мови, культури та історії. Усім варто пам'ятати гідність- риса яка є з людиною всюди, а не лише в суспільстві. Гідність кожного з нас проявляється в стосунках з родиною, ми маємо пам'ятати, що гідна людина ніколи не буде ображати інших, щось вимагати, особливо коли це стосується людей з кола сім'ї . Сучасні люди часто на ступають на свою гідність, цураючись своєї мови, відрікаючись від своєї сім'ї і тому подібне. Як на мене, це не припустимо. Кожному з нас треба вчитися справжньої гідності, потрібно її мати не лише на словах, а й показувати на діях. Думаю, тоді наш світ стане кращим. Гідність- людська риса, яка відкриває людину зсередини, показує її вірність високим моральним принципам і , звісно, її моральну чистоту
Жив у країні української мови Прислівник. Одного разу вигнали його з країни, адже вважали що він є непотрібним членом речення. Прислівник дуже засмутився і пішов куди бачив... Згодом усі мешканці країни української мови зрозуміли, що це було неправильне рішення, бо люди не могли до кінця висловити свою думку, розповісти потрібну інформацію. Прислівник допомагав усім розповісти про час, місце події. Порадилися інші частини мови і вирішили: потрібно покликати Прислівника назад додому. Він прийшов, усі вибачилися перед ним і існує ця країна української мови аж до тепер. І живуть там усі довго та щасливо...
Згодом усі мешканці країни української мови зрозуміли, що це було неправильне рішення, бо люди не могли до кінця висловити свою думку, розповісти потрібну інформацію. Прислівник допомагав усім розповісти про час, місце події. Порадилися інші частини мови і вирішили: потрібно покликати Прислівника назад додому. Він прийшов, усі вибачилися перед ним і існує ця країна української мови аж до тепер. І живуть там усі довго та щасливо...