Мистецтво витинанки З давніх-давен для простих селян витинанка була прикрасити свою хату. Люди вирізали ажурні прикраси на вікна, фантазували з паперовими квітами, якими можна було оздобити піч. Причому йдеться не лише про українських селян. Це мистецтво було поширене в Польщі, Білорусі, взагалі в Західній Європі — і не тільки в селах, а подекуди і в містах. Небагатьом відомо, приміром, що знаменитий казкар Ганс Крістіан Андерсен робив витинанки власноруч. Свого часу була видана книжка його казок, оформлена зображеннями авторських витинанок: будиночки, люди — і все в деталях...І в китайському образотворчому мистецтві бачимо витинанки — там вони зовсім інші, можливо, дещо незвичні для нашого слов’янського ока... Отже, жанр цей не суто сільський і не суто український, а, можна сказати, космополітичний. Що ж до архаїчності... На Новий рік люди залюбки вирізають з блискучого паперу сніжинки, щоб наклеїти їх на віконні шибки. Чим не витинанки?.. Є чимало митців, які створюють картини, застосовуючи техніку витинання. Це — мистецтво аплікації, коли виготовляють картини, наклеюючи клаптики тканини, паперу на певне тло.Роботи молодої української художниці Ярослави Галькун викликають спочатку захоплення, а потім — здивування. Чому такий традиційний об’єкт — витинанка — привернув увагу майстрині, яка вільно володіє всією палітрою художніх стилів минулого?Вдивляючись у силуетні роботи художниці, зауважуєш цілу низку знакових явищ світової візуальної культури: трипільський орнамент — українська витинанка — силуети Георгія Нарбута
— декори Моріца Ешера — декупажі Анрі Матісса — «Чорний квадрат» Казимира Малевича.Що спільного в цьому зображальному ряді? По-перше, яскраво виражена кольоровість робіт.Чорне — це колір, який має різну інтенсивність залежно від кількісного співвідношення чорного й білого (фону та силуету), а також від ступеня контрасту між чорною лінією і чорною плямою в єдиному композиційному просторі. І по-друге, усі ці явища світової візуальної культури об’єднує мінімалізм зображальних засобів у поєднанні зі стриманою експресією форми.Художниця вільно володіє графічним матеріалом, формуючи власний творчий стиль. Цікаво простежити за «інтелектуальними іграми» з простором, якими захоплюється художниця. Традиційно об’ємну писанку вона перетворює на плаский силует, а традиційно силуетну витинанку — на об’ємно-просторову композицію.До традиційних у народному мистецтві ножиць художниця долучає сучасні технічні засоби, використовує комп’ютерні технології, що дає їй змогу маніпулювати різномасштабними повторами однієї графічної теми, перетворювати чорне на біле і навпаки.
— Визначте тему й основну думку прочитаного тексту. З’ясуйте, що виражає заголовок.
— Виділіть мікротеми висловлювання. Складіть план ( складний)
— Самостійно складіть конспект науково
Життя – це складний процес, упродовж якого постійно виникають проблеми й непорозуміння. На жаль, інтереси й цілі людей не завжди збігаються. Саме тому конфлікти є частиною нашого щоденного життя. Я глибоко переконаний, що розв’язувати конфлікти можна різними проте найефективнішими є компроміс і конкуренція. Усе залежить від ситуації, у якій ти опиняєшся.
Наведу такі, як на мене, переконливі аргументи. По-перше, компроміс забезпечує мирне врегулювання конфлікту, виключає насилля, адже веде до вироблення рішення, що влаштовує обидві сторони.
Варто зазначити, що в історії вільної України є досить багато прикладів компромісів. Проголошення 24 серпня 1991 року незалежності нашої країни теж було результатом негласного компромісу між частиною партійної еліти й національно-демократичними силами. Ці взаємні поступки стали підставою для загальнонаціонального консенсусу, коли більшість громадян на референдумі підтримала Акт про незалежність України.
Я вважаю, що яскраві моменти створюємо ми - люди. Тому яскраве запам'ятовується найкраще. Це ті моменти, заради яких варто жити: незабутні дитячі враження від сонячного лоскотання, жалючої кропиви, духмяних квітів і трав, легенького вітерцю під час купання у річці; злети і падіння шкільного періоду; подорожі світом.
Час від часу я пригадує все, що зі мною були. Це доволі цікавий процес. Перебираю світлини свого життя так, ніби гортаю їх за до планшета.
Отже, творцями митей є ми самі. Якщо ми не пригадуватимемо минулого, ми не матимемо майбутнього. Наостанок скажу словами Ліни Костенко: "І час летить, не стишує галопу (...) А ми живі, нам треба поспішати".