Тече через наше містечко повноводна річка. Може, ви спитаєте, як її звати? Звуть її просто - Повноводна. Є вона такою глибокою, що й цілий корабель може про Ось яка легенда ходить про походження нашої ріки:Колись давно на Україну нападали злі татари, які нищили й грабували усе на своєму шляху. Не було б такоко краю, в якому вони б не побували. Ось дійшли загарбники і до нашого містечка. Вже хотіли й розбій влаштовувати. Аж тут дорогу перегородила їм якась річка. Здалеку вона здавалась мілкою та не широкою. Почали тоді вороги на конях річку перепливати. Та дійшовши до середини, раптом спинились. Десь вверху за течією почувся страшний шум. Налякані татари побачили, що величезні хвилі з води сунуть прямо на них. В розгубленості вони не змогли нічого зробити, і хвилі наздогнали їх. Ніхто не зміг урятуватисьТак річечка врятувала ціле місто від жорстоких татар і сама стала широкою та глибокою. Ось тому люди назвали її ПОвноводною рікою
Я люблю прекрасне у природі, архітектурі, літературі. Особливо люблю природу, яка весною оживає, наповнює довкілля різнобарв’ям, голосами птахів, які повернулися після зими до нас, перезимували зиму і тепер щебечуть, не втихаючи, бо раді теплу і сонцю, зелені і птахам, бо скінчилося їхнє голодування.
Кучеряві діброви, смарагдові левади й змолоділі поля мліють від радісних симфоній і веселих барв великого свята природи.
А он густий верболіз поміж плакучих верб, які замріяно полощуть у тихих плесах вод довгі, віти. Там вдень і вночі не втихають закохані соловейки. В сплетінні гілля тривожно голосять одинокі зозулі, мирно воркують лагідні горлиці. На тоненькій галузці розлого осокора легенько гойдається ремезова колисочка. Природа квітне, співає.
Там далі стіною розрослася рогоза, із-за її темно-зелених стіжків тихо випливає щаслива качина сім’я. неповороткий сазан – батько виринув з обжитого місця і вимальовує широкі кола на водяній гладі.
Над землею метушаться легкокрилі ластівки. Вони протають і над водою, плавно торкаються водяного дзеркала – і вже за мить їхніх довгих дзьобах тріпочеться срібляста верховодка.
А тут і бджола гуде над вербою, збираючи мед з розквітлих китиць.
Я люблю прекрасне у природі, архітектурі, літературі. Особливо люблю природу, яка весною оживає, наповнює довкілля різнобарв’ям, голосами птахів, які повернулися після зими до нас, перезимували зиму і тепер щебечуть, не втихаючи, бо раді теплу і сонцю, зелені і птахам, бо скінчилося їхнє голодування.
Кучеряві діброви, смарагдові левади й змолоділі поля мліють від радісних симфоній і веселих барв великого свята природи.
А он густий верболіз поміж плакучих верб, які замріяно полощуть у тихих плесах вод довгі, віти. Там вдень і вночі не втихають закохані соловейки. В сплетінні гілля тривожно голосять одинокі зозулі, мирно воркують лагідні горлиці. На тоненькій галузці розлого осокора легенько гойдається ремезова колисочка. Природа квітне, співає.
Там далі стіною розрослася рогоза, із-за її темно-зелених стіжків тихо випливає щаслива качина сім’я. неповороткий сазан – батько виринув з обжитого місця і вимальовує широкі кола на водяній гладі.
Над землею метушаться легкокрилі ластівки. Вони протають і над водою, плавно торкаються водяного дзеркала – і вже за мить їхніх довгих дзьобах тріпочеться срібляста верховодка.
А тут і бджола гуде над вербою, збираючи мед з розквітлих китиць.
Весна, це гарна пора року!