Мати... Скільки приємних спогадів пов'язано з цим словом, скільки можливого і неможливого зробила ця жінка для нас. Хіба хтось може бути ближчим за неї? Руки та обличчя жінки-матері — це те, що завжди заспокоїть, підтримає, збереже від будь-якого зла. Мати-Берегиня завжди поруч із нами.
Мама — найрідніша і найдорожча у цілому світі людина, і все в дитині — від матері. Це вона вчила нас вимовляти перші слова, посміхатися до людей, говорити з ними ввічливо, з любов'ю. Вона нас вчила бути дорослими. І пізнаючи закони життя, саме від матері ми перейняли наймудрішу науку — любити людей. Бо лише з любові народжується прекрасне. Мати вчила нас поважати друзів, бути вірними їм і у радощах, і у горі. Вірність — це почуття, яке теж виховала у нас ненька: вірність матері, вірність друзям, вірність батьківщині...
Ми, українці, вкладаємо триєдиний сенс у поняття «Мати». Це — Мати-Богородиця, яку українці обрали своєю заступницею. До неї звертаються в молитві, в поезії, в піснях. Народна мораль ставить якнайвищі вимоги до жінки-матері. Ця прадавня етична засада втілена в Заповідях Господніх: «Шануй батька свого і матір свою, щоб довгими дні твої були на землі». Звідси — образ Матері-Берегині, яка завжди поруч із нами, як писав безсмертний Тарас Шевченко:
У нашім раї на землі
Нічого кращого немає,
Як тая мати молодая
З своїм дитяточком малим...
Це наша земна Матір, яка дає нам життя, мудро формує наші почуття, наші устремління, творить людину. І цей триєдиний сенс виростає до узагальнюючого поняття Матері-України, яка теж хвилюється за долю кожного свого сина, кожної своєї доньки.
Життя іде. Дорослішають діти. Та для матері дитина завжди залишається дитиною і в 10 років, і в ЗО, і в 50. А тому ніколи не покидає її тривога за долю власної дитини. І завжди вчить вона своїх дітей творити добро на землі.
Ненці, яка дарує нам життя, яка вчить нас по совісті жити і любити людей, присвячені поетичні рядки М. Рильського, А. Малишка, Д. Павличка, Б. Олійника, В. Симоненка... До матері — хранительки роду, ніжної, чуйної, мудрої жінки — звернені найтепліші рядки поетів:
Рідна мати моя, ти ночей не доспала
І водила мене у поля край села,
І в дорогу далеку ти мене на зорі проводжала,
І рушник вишиваний на щастя дала...
В Україні стає доброю традицією відзначати в другу неділю травня день Матері, берегині, духовної опори роду. Цього дня вся наша любов, ніжність, чуйність їй — Матері, яка дала нам життя, і всім Матерям землі.
У мене в руках Шевченківський «Кобзар». Дивишся на нього, і мимоволі спадає на думку, яке довголітнє і прекрасне його життя. Цю безсмертну книгу читали ще сучасники великого «Кобзаря», далі-їх діти, онуки і правнуки, тобто наші прадіди, діди і батьки, сьогодні в «Кобзар» вчитуємося ми. «Кобзар» — поетична книжка, дивовижно багата на теми і ідеї, образи і жанри, ритми і віршові розміри, тропи і стилістичні фігури. Тут знайдемо ліричні та епічні вірші, громадські та інтимні твори, романтичні балади і різних жанрів поеми: ліро-епічні, сатиричні, драматичні, поетичні памфлети і епіграми, пейзажні зарисовки і жартівливі вішрі, послання і переспіви. У «Кобзарі» — минуле і сучасне українського народу, його історія і побут, філософія і мораль. У невеликих за обсягом творах Т. Шевченко зумів охопити питання, що хвилювали народи, а то й планету.
Мама — найрідніша і найдорожча у цілому світі людина, і все в дитині — від матері. Це вона вчила нас вимовляти перші слова, посміхатися до людей, говорити з ними ввічливо, з любов'ю. Вона нас вчила бути дорослими. І пізнаючи закони життя, саме від матері ми перейняли наймудрішу науку — любити людей. Бо лише з любові народжується прекрасне. Мати вчила нас поважати друзів, бути вірними їм і у радощах, і у горі. Вірність — це почуття, яке теж виховала у нас ненька: вірність матері, вірність друзям, вірність батьківщині...
Ми, українці, вкладаємо триєдиний сенс у поняття «Мати». Це — Мати-Богородиця, яку українці обрали своєю заступницею. До неї звертаються в молитві, в поезії, в піснях. Народна мораль ставить якнайвищі вимоги до жінки-матері. Ця прадавня етична засада втілена в Заповідях Господніх: «Шануй батька свого і матір свою, щоб довгими дні твої були на землі». Звідси — образ Матері-Берегині, яка завжди поруч із нами, як писав безсмертний Тарас Шевченко:
У нашім раї на землі
Нічого кращого немає,
Як тая мати молодая
З своїм дитяточком малим...
Це наша земна Матір, яка дає нам життя, мудро формує наші почуття, наші устремління, творить людину. І цей триєдиний сенс виростає до узагальнюючого поняття Матері-України, яка теж хвилюється за долю кожного свого сина, кожної своєї доньки.
Життя іде. Дорослішають діти. Та для матері дитина завжди залишається дитиною і в 10 років, і в ЗО, і в 50. А тому ніколи не покидає її тривога за долю власної дитини. І завжди вчить вона своїх дітей творити добро на землі.
Ненці, яка дарує нам життя, яка вчить нас по совісті жити і любити людей, присвячені поетичні рядки М. Рильського, А. Малишка, Д. Павличка, Б. Олійника, В. Симоненка... До матері — хранительки роду, ніжної, чуйної, мудрої жінки — звернені найтепліші рядки поетів:
Рідна мати моя, ти ночей не доспала
І водила мене у поля край села,
І в дорогу далеку ти мене на зорі проводжала,
І рушник вишиваний на щастя дала...
В Україні стає доброю традицією відзначати в другу неділю травня день Матері, берегині, духовної опори роду. Цього дня вся наша любов, ніжність, чуйність їй — Матері, яка дала нам життя, і всім Матерям землі.
«Кобзар» — поетична книжка, дивовижно багата на теми і ідеї, образи і жанри, ритми і віршові розміри, тропи і стилістичні фігури. Тут знайдемо ліричні та епічні вірші, громадські та інтимні твори, романтичні балади і різних жанрів поеми: ліро-епічні, сатиричні, драматичні, поетичні памфлети і епіграми, пейзажні зарисовки і жартівливі вішрі, послання і переспіви. У «Кобзарі» — минуле і сучасне українського народу, його історія і побут, філософія і мораль. У невеликих за обсягом творах Т. Шевченко зумів охопити питання, що хвилювали народи, а то й планету.