Кожен народ має свої звичаї, що вироблялися протягом багатьох століть і освячені віками. Але звичаї не відокремлене явище в житті народу, а втілені в рухи і дію світовідчуття та взаємини між окремими людьми, які у свою чергу впливають на духовну культуру нації. Звичаї - це ті неписані закони, якими керуються в найменших щоденних і найбільших всенаціональних справах. Звичаї і мова - ось ті найміцніші елементи, що об'єднують окремих людей в один народ, в одну націю. В усіх народів світу існує повір'я, що той, хто забув звичаї своїх батьків, карається людьми і Богом. Наш великий поет Тарас Шевченко, звертаючись до України як до матері, що вічно страждає, питається: Чи ти рано до схід-сонця Богу не молилась? Чи ти діточок непевних Звичаю не вчила? Як бачимо з цих слів Шевченка, не вчити своїх дітей звичаїв - то такий же великий гріх для матері, як і гріх - не молитися Богові.
Якщо мова - це душа народу, то фразеологія - це душа мови. Саме у фразеології яскраво виявляється самобутність мови, лад народного мислення, фразеологічні засоби мови є національним духом мови. Специфічні обставини життя народу, створюють свої, характерні тільки для однієї мови, вислови, приказки, прислів'я, що зумовлюють дух цієї мови, її національну оригінальність. Якщо перекладач не звертатиметься до словника, він не зможе бути на висоті й зашкодить самому собі, бо текст, насичений неоковирностями, зробить ведмежу послугу його стилю.
Объяснение:
Якщо мова - це душа народу, то фразеологія - це душа мови. Саме у фразеології яскраво виявляється самобутність мови, лад народного мислення, фразеологічні засоби мови є національним духом мови. Специфічні обставини життя народу, створюють свої, характерні тільки для однієї мови, вислови, приказки, прислів'я, що зумовлюють дух цієї мови, її національну оригінальність. Якщо перекладач не звертатиметься до словника, він не зможе бути на висоті й зашкодить самому собі, бо текст, насичений неоковирностями, зробить ведмежу послугу його стилю.