Лось звівся, тепер його постать чітко вимальовувалась у досвітніх сутінках. займенник виконує синтаксичну роль А. підмета Б. означення В. додатка Г. обставини
Зажурилась Україна — така її доля. (Т. Шевченко) [Україна - підмет, зажурилась, доля - присудки, така, її - означення]
Не дивіться на Україну, як на землю своїх батьків. Дивіться на неї, як на землю своїх дітей. І тоді прийдуть зміни… (Святослав Вакарчук) [Не дивіться, дивіться, прийдуть - присудки, на Україну, на землю, батьків, на неї, дітей, зміни - додатки, тоді - обставина, своїх - означення.]
Україна починається з тебе. (Чорновіл В. М.)[Україна - підмет, починається - присудок, з тебе - додаток.]
Україна — це вічність, не тільки сьогоднішня, але передусім майбутня й минула. (Ярослав Стецько)[Україна - підмет, вічність - присудок, все інше - означення.]
Свою Україну любіть. Любіть її…Во врем’я люте. В останню тяжкую минуту За неї Господа моліть.(Т. Шевченко) [Любіть, моліть - присудки, Україну, Господа, її - додаток, люте, тяжкую - означення, во врем*я, в останню минуту - обставини. ]
Про значення мови в житті людини, її функції в суспільстві сказанопереказано чимало. І не тільки майстрами слова, діячами культури, представниками політикуму різних країн, а й самою історією держав і народів. Тим дивнішим є той факт, що на початку XXI століття сучасній людині в Україні необхідно доводити прописну істину, блискуче висловлену російським письменником Костянтином Паустовським, — "Людина, байдужа до рідної мови, — дикун".
Спробую викласти кілька аргументів на користь такого судження. По-перше, дикуном називають людину з племені, яке перебуває на рівні первісної культури. Тож мовець, байдужий до рідного слова, добровільно відкидає себе на кілька століть назад (за культурою спілкування, світосприйманням тощо).
По-друге, дикун користується недосконалим з погляду сучасної людини знаряддям. Оскільки мова — це наше основне знаряддя спілкування, недбалий користувач мовними засобами мимоволі починає залежати від майстерних носіїв мови.
Нагадаю і переносні значення слова дикун — відлюдна людина, аморальна. Отже, мовний дикун ставить себе поза суспільством. То чи варто обирати для себе таку долю?..
Майстерно показав подібне дикунство Микола Кулішна прикладі Мини Мазайла. Автор комедії не тільки висміяв спробу змінити прізвище, а й довів безглуздість відмови від рідного. Куліш так гарно грає зі словом і так любить усіх своїх персонажів цієї п'єси, що разом із ним починаєш вірити: здоровий глузд має перемогти, а будь-яка людина може навчитися шанувати своє рідне слово, не принижуючи чужого.
І тут варто пригадати слова Ліни Костенко: Людей мільярди, і мільярди слів, А ти їх маєш вимовити вперше.
Не слід забувати, що вимовлене слово прокладає тобі дорогу в життя, показує тебе спільноті, допомагає створити відповідне оточення. А це вже вибір кожного — залишатися дикуном чи цивілізованою людиною.
Не дивіться на Україну, як на землю своїх батьків. Дивіться на неї, як на землю своїх дітей. І тоді прийдуть зміни… (Святослав Вакарчук) [Не дивіться, дивіться, прийдуть - присудки, на Україну, на землю, батьків, на неї, дітей, зміни - додатки, тоді - обставина, своїх - означення.]
Україна починається з тебе. (Чорновіл В. М.)[Україна - підмет, починається - присудок, з тебе - додаток.]
Україна — це вічність, не тільки сьогоднішня, але передусім майбутня й минула. (Ярослав Стецько)[Україна - підмет, вічність - присудок, все інше - означення.]
Свою Україну любіть. Любіть її…Во врем’я люте. В останню тяжкую минуту За неї Господа моліть.(Т. Шевченко) [Любіть, моліть - присудки, Україну, Господа, її - додаток, люте, тяжкую - означення, во врем*я, в останню минуту - обставини. ]
Про значення мови в житті людини, її функції в суспільстві сказанопереказано чимало. І не тільки майстрами слова, діячами культури, представниками політикуму різних країн, а й самою історією держав і народів. Тим дивнішим є той факт, що на початку XXI століття сучасній людині в Україні необхідно доводити прописну істину, блискуче висловлену російським письменником Костянтином Паустовським, — "Людина, байдужа до рідної мови, — дикун".
Спробую викласти кілька аргументів на користь такого судження. По-перше, дикуном називають людину з племені, яке перебуває на рівні первісної культури. Тож мовець, байдужий до рідного слова, добровільно відкидає себе на кілька століть назад (за культурою спілкування, світосприйманням тощо).
По-друге, дикун користується недосконалим з погляду сучасної людини знаряддям. Оскільки мова — це наше основне знаряддя спілкування, недбалий користувач мовними засобами мимоволі починає залежати від майстерних носіїв мови.
Нагадаю і переносні значення слова дикун — відлюдна людина, аморальна. Отже, мовний дикун ставить себе поза суспільством. То чи варто обирати для себе таку долю?..
Майстерно показав подібне дикунство Микола Кулішна прикладі Мини Мазайла. Автор комедії не тільки висміяв спробу змінити прізвище, а й довів безглуздість відмови від рідного. Куліш так гарно грає зі словом і так любить усіх своїх персонажів цієї п'єси, що разом із ним починаєш вірити: здоровий глузд має перемогти, а будь-яка людина може навчитися шанувати своє рідне слово, не принижуючи чужого.
І тут варто пригадати слова Ліни Костенко: Людей мільярди, і мільярди слів, А ти їх маєш вимовити вперше.
Не слід забувати, що вимовлене слово прокладає тобі дорогу в життя, показує тебе спільноті, допомагає створити відповідне оточення. А це вже вибір кожного — залишатися дикуном чи цивілізованою людиною.