Поява послання Шевченка «І мертвим, і живим, і ненародженим землякам моїм в Україні і не в Україні моє дружнєє посланіє» було викликано суспільним наміром поета змінити підневільне становище України, а головне - пробудити в українців почуття національної гідності і честі, посилити їхню національну свідомість . Він застерігає представників панівного класу, просить «схаменутися» і гнівно засуджує їх.
Епіграфом до твору стали слова з Біблії: "Якщо хто скаже, яко люблю Бог, а брата свого ненавидить, лож є». Шевченко цим самим натякав на панів, які експлуатували кріпаків і разом з тим говорили, що люблять народ. Він усвідомлював, що українські пани глухі до потреб народу, вони «правдою торгують», самі «людей запрягають в тяжкі ярма».
Поет вважає, що «в своїй хаті своя й правда, і сила, і воля», тобто український народ має всі підстави для формування свого самостійної держави і культури. Автор різко засуджує тих дворян, які шукали передову культуру на чужині, захищаючись від рідного народу, свого краю, адже «немає другого Дніпра». Ці слова дуже актуальні і сьогодні і звучать духовним заповітом нащадкам. Стали крилатими Шевченківські рядки з послання: «Учітесь, читайте, і чужому вчіть, і свого не цурайтесь».
Міліють чисті криниці і ріки, і тратить небо синю глибину, а ми з байдужжям атомного віку в дітей фіксуєм сивину.
І част. ІІ част.
Уже вишневі зацвіли садки — і сніг пахучий падає на воду (М.Рильський).
Розпов., неокл., складн., сполучн., складносур., єднальн. сполучн., причиново-наслідк. відношен., тире вказує на несподів. зміну подій.
І част. - двоскл., пошир., повне, неускл.
ІІ част. - двоскл., пошир., повне, неускл.
↓↓
І вар. [ ], — і [ ].
ІІ вар.
Реве Дніпро, й лани широкополі медами пахнуть.
Я калині прийшов поклониться, а калина мене не стрічає.
То шурхне щось збоку,то захитається береза, то щось гукне.
На морі шторм і дощ півдня періще, немов з небес розвергся океан;
|
Поява послання Шевченка «І мертвим, і живим, і ненародженим землякам моїм в Україні і не в Україні моє дружнєє посланіє» було викликано суспільним наміром поета змінити підневільне становище України, а головне - пробудити в українців почуття національної гідності і честі, посилити їхню національну свідомість . Він застерігає представників панівного класу, просить «схаменутися» і гнівно засуджує їх.
Епіграфом до твору стали слова з Біблії: "Якщо хто скаже, яко люблю Бог, а брата свого ненавидить, лож є». Шевченко цим самим натякав на панів, які експлуатували кріпаків і разом з тим говорили, що люблять народ. Він усвідомлював, що українські пани глухі до потреб народу, вони «правдою торгують», самі «людей запрягають в тяжкі ярма».
Поет вважає, що «в своїй хаті своя й правда, і сила, і воля», тобто український народ має всі підстави для формування свого самостійної держави і культури. Автор різко засуджує тих дворян, які шукали передову культуру на чужині, захищаючись від рідного народу, свого краю, адже «немає другого Дніпра». Ці слова дуже актуальні і сьогодні і звучать духовним заповітом нащадкам. Стали крилатими Шевченківські рядки з послання: «Учітесь, читайте, і чужому вчіть, і свого не цурайтесь».