Мова – це найбільша цінність кожного народу: вона остання надія на виживання в суворих умовах сучасності. Це добро – «життєва схованка людського духу, його багата скарбниця», у яку вкладено й історію, і «сподіванки, розум, досвід, почування», – стверджував Панас Мирний. І кожен новий байт пам’яті збережений у черговому слові: його написанні, змісті й звучанні. Остання характеристика відіграє важливу роль, оскільки нашій мові притаманна багатозначність.
Серцем і виразником душі лексем є наголос, який оживляє й окрилює їх. Залежно від того, на який склад упаде акцент, те й значення слово матиме. Наприклад, «лі́карським» може бути халат, «ліка́рською» – рослина, а «лікарня́ним» – режим, установлений ескулапом. Із вищенаведеного зрозуміло, що значення цих лексем схожі між собою, тому й правильний наголос нелегко знайти. Проте існують такі слова, у яких хибне виділення складу може призвести до непередбачених метаморфоз. Ось так: ві́ха – гілка, якою вказують дорогу, обертається на болотяну рослину – віху́, уживання якої може спричинити смерть. Чи інший приклад омографа: залежно від наголосу збірка карт, що називається «а́тлас», перетворюється на сувій блискучої й шовковистої тканини – атла́су. А таких слів багато, ось лише невеликий зразок: лу́па і лупа́, лю́дський і людськи́й, сі́м’я і сім’я́, о́рган і орга́н. Розрізнення значень слів – одна з функцій наголошування.
Наступна властивість, якою наділений акцент, – можливість зрозуміти, до якого відмінка чи категорії числа іменника належить лексема. Побачте відмінність між «я не бачу своєї руки́» і «в мене холонуть ру́ки». Різницю добре чути, якщо прочитати вирази вголос.
А ще наголошування – ключ для розрізнення паронімів: «недото́рканий» і «недоторка́нний». По-перше, це різні частини мови: прикметник і дієприкметник відповідно. А по-друге, «недото́рканою» може бути нова, тільки що надрукована книга, якої ще ніхто не розгортав; а «недоторка́нними» – видатні пам’ятки, що зберігаються в музеях під склом.
Отже, неправильно поставлений акцент руйнує ціле слово й позбавляє його самостійності. Саме так нищимо рідну мову зсередини. Якщо ж будемо вживати лексеми з наголосами в потрібних місцях, то наше мовлення буде красивим і правильним.
Ми часто називаємо друзями тих, хто насправді є приятелями. Тобто тих наших «друзяк» з якими ми просто сидимо за партою, до яких ходимо грати в ляльки або в комп’ютерні ігри. Чи, може, нам хочеться піти на сусідню вулицю покататися на гойдалці, а мама не пускає самого. Доводиться шукати тих, хто піде разом з нами. Так з’являються в нас приятелі, яких ми гордо називаємо «друзями». Раніше мені інколи ставало дуже неприємно – дружиш-дружиш із кимось, мало не душу йому виповідаєш, а потім – раз! І його вже нема, він знайшов когось цікавішого чи заможнішого, і вже не хоче навіть при зустрічі два слова сказати. А тепер мені все одно. Значить, це були не друзі, і не потрібно за ними побиватися. мене дуже багато знайомих, приятелів, і в школі, і на вулиці. Є і друзі, яких я би назвав справжніми, але не буду казати гучних слів. Можливо, я сам ще не такий сильний, справжній друг, щоб вимагати такого від інших. Я думаю, час покаже, якою сильною буду наша дружба, якщо ми не загубимося після школи, або студентами у дорослому житті. Я дуже сподіваюсь на це.
Объяснение:
Мова – це найбільша цінність кожного народу: вона остання надія на виживання в суворих умовах сучасності. Це добро – «життєва схованка людського духу, його багата скарбниця», у яку вкладено й історію, і «сподіванки, розум, досвід, почування», – стверджував Панас Мирний. І кожен новий байт пам’яті збережений у черговому слові: його написанні, змісті й звучанні. Остання характеристика відіграє важливу роль, оскільки нашій мові притаманна багатозначність.
Серцем і виразником душі лексем є наголос, який оживляє й окрилює їх. Залежно від того, на який склад упаде акцент, те й значення слово матиме. Наприклад, «лі́карським» може бути халат, «ліка́рською» – рослина, а «лікарня́ним» – режим, установлений ескулапом. Із вищенаведеного зрозуміло, що значення цих лексем схожі між собою, тому й правильний наголос нелегко знайти. Проте існують такі слова, у яких хибне виділення складу може призвести до непередбачених метаморфоз. Ось так: ві́ха – гілка, якою вказують дорогу, обертається на болотяну рослину – віху́, уживання якої може спричинити смерть. Чи інший приклад омографа: залежно від наголосу збірка карт, що називається «а́тлас», перетворюється на сувій блискучої й шовковистої тканини – атла́су. А таких слів багато, ось лише невеликий зразок: лу́па і лупа́, лю́дський і людськи́й, сі́м’я і сім’я́, о́рган і орга́н. Розрізнення значень слів – одна з функцій наголошування.
Наступна властивість, якою наділений акцент, – можливість зрозуміти, до якого відмінка чи категорії числа іменника належить лексема. Побачте відмінність між «я не бачу своєї руки́» і «в мене холонуть ру́ки». Різницю добре чути, якщо прочитати вирази вголос.
А ще наголошування – ключ для розрізнення паронімів: «недото́рканий» і «недоторка́нний». По-перше, це різні частини мови: прикметник і дієприкметник відповідно. А по-друге, «недото́рканою» може бути нова, тільки що надрукована книга, якої ще ніхто не розгортав; а «недоторка́нними» – видатні пам’ятки, що зберігаються в музеях під склом.
Отже, неправильно поставлений акцент руйнує ціле слово й позбавляє його самостійності. Саме так нищимо рідну мову зсередини. Якщо ж будемо вживати лексеми з наголосами в потрібних місцях, то наше мовлення буде красивим і правильним.
мене дуже багато знайомих, приятелів, і в школі, і на вулиці. Є і друзі, яких я би назвав справжніми, але не буду казати гучних слів. Можливо, я сам ще не такий сильний, справжній друг, щоб вимагати такого від інших. Я думаю, час покаже, якою сильною буду наша дружба, якщо ми не загубимося після школи, або студентами у дорослому житті. Я дуже сподіваюсь на це.