Контрольна робота з теми «Відмінювання іменників. Написання іменників» 6 клас
ІІ варіант
1.Продовжіть твердження.
До другої відміни належать іменники...
а). чоловічого, жіночого, спільного родів із закінченням -а, -я,
б). жіночого роду з нульовим закінченням та слово мати,
в), чоловічого та середнього родів із закінченням нульовим або -о, -е, -а, -я,
2.Позначте рядок, у якому всі іменники належать до другої відміни
а). Дорога, курча, море, сонце.
б). Насіння, слово, заклик, батько.
В). Тюль, поні, ніж, хмара.
3.Позначте рядок, у якому всі іменники належать до мішаної групи.
а). Билина, круча, озеро, місяць.
б). Межа, буря, листоноша, стіл
в). Чаша, ткач, гуща, суша.
4.Позначте рядок, у якому всі іменники належать до твердої групи.
а). Край, обличчя, стіл, хата.
б). Завод, Дніпро, місто, слово.
в). Майстер, крига, поле, товариш.
5.Позначте рядок, у якому всі іменники у формі родового відмінка однини мають
закінчення -а, -я..
а). Учн.., плеч.., Києв.., дуб..
б) Робітник.., хліб.., цукр.., журнал..
в) Метр.., Жовтн.., час.., степ.
6.Позначте рядок, у якому всі іменники у формі орудного відмінка однини мають
закінчення -ем.
а). Вантаж, листя, пасажир, друкар.
б). Буквар, школяр, серпень, гектар.
в). Явище, прізвище, пісняр, кобзар.
7. Вкажіть іменники, які належать до IV відміни:
а) круча, дівча, цуценя;
б) сіль, радість, порося;
Рідне слово — таке ніжне, барвисте, найдорожче. Воно хвилює серце, бо мова українська — це невичерпне джерело, скарбниця народного духу. Вона мелодійна, ласкава, ніжна, багата. Коли чуєш українську мову, здається, що це співають лісові пташки, шумлять бурхливі гірські водоспади. Мова — порадник і вчитель тим, хто її шанує і любить, і суддя тих, хто її зневажає.
Ну що б, здавалося, слова…
Слова та голос — більш нічого.
А серце б’ється, ожива, як їх почує.
Так писав про рідне слово Тарас Шевченко. Не можна не погодитися з великим поетом. Мова наша така мелодійна, неповторна, бо увібрала в себе гомін полів і лісів, вона зіткана калиною, барвінком і вишневим цвітом. Для кожного українця рідне слово пов’язане з краєвидами, з картинами сільської природи і міськими пейзажами. У ній відбиваються звичаї, традиції, розум і досвід, краса і сила українського народу. Ще в дитинстві вона допомагає нам пізнати світ, відкривати для себе таємниці життя. Без мови не може розвиватися жодна нація, бо вона допомагає людям обмінюватися думками, висловлювати почуття, досягати взаєморозуміння, створювати духовні цінності.
Ніжне українське слово пробуджує в нас людину. Це те найцінніше, що передає наш народ із покоління в покоління як найдорогоцінніший скарб. Доки жива мова, доти живий і народ.
Століттями нашу мову гнали, переслідували, забороняли. У відповідь на приниження, гніт, сваволю український народ творив свою історію, культуру, плекав рідну мову. І мова зацвіла, наче троянда. Ніжна і співуча, вона звучить у серці кожного з нас. Вона звучала раніше з уст українців, вона піснями додавала козакам сили, звучала у народних думах і піснях. Вона приходила з творів І. Котляревського і Т. Шевченка, І. Франка. Саме вони довели існування слів, від яких «серце б’ється, ожива, як їх почує».
Тільки людина з глибоким почуттям патріотизму здатна зберегти в душі пошану до рідної мови. Бо слова «мова» і «Батьківщина» духовно споріднені. А той, Хто байдуже ставиться до мови, байдужий і до минулого, теперішнього і майбутнього свого народу.
Мова народу — найчарівніший цвіт, що ніколи не в’яне, а вічно живе, розвивається. Мова допомагає нам завжди. Є слова, які викликають радість і збуджують душу. Це слова добрі, слова підтримки і співчуття. Найніжнішими словами ми відкриваємо серце коханій людині, щирими розмовами довіряємо таємниці друзям, словами твердими даємо обіцянки. XX століття принесло нашій мові й культурі високі злети й найскладніші випробування. Наше слово вмирало з голоду і бідувало, плакало за людьми, кинутими за ґрати, розстріляними, знищеними морально. Слово українське стало ніби сховком людського духу, скарбницею, до якої народ складав і своє давнє життя, і свої сподівання, розум, досвід.
Любіть Україну у сні й наяву,
вишневу свою Україну,
красу її, вічно живу і нову,
і мову її солов’їну, —
писав, незважаючи на заборони, В. Сосюра.
Не можна жити в Україні, не милуючись рідною мовою, не знаючи і не вивчаючи її. Нашій мові, наче живій людині, потрібна любов і духовна міць. Тож давайте пізнавати красу рідного слова, любити Вітчизну, пишатися нашою барвистою, чарівною мовою!
Я , тепер, дивлюся на все другима очима.У другий раз, будеш розумніший.В якій годині, починається обідня перерва.Ви, не скажете, котре сьогодні число.Це, моя сама ближча подруга.Я, можу відповісти на любе питання.Дякую, вас ,за інформацію.