Мова — це характер і духовна могутність народу. Саме він дає їй силу й красу. У своїх піснях він творить зразки неперевершеної поезії, а його генії і таланти високо підносять авторитет рідного слова, вплітаючи у вінок своєї культури найкрасивіші троянди.
Отакі квіти вплели в той вінок і Т. Г. Шевченко, і Леся Українка, і Олександр Довженко, і Олесь Гончар та інші генії українського народу.
Нас, українців, знають інші народи по безсмертних творах наших співвітчизників. Краса українських народних пісень давно привернула до себе увагу видатних знавців фольклору і в нас на Батьківщині, і за її межами. Один з російських письменників натхненно сказав про українське слово: "Українська музика та поезія є найрозкішніша, найзапашніша з усіх гілок світової народної творчості".
Саме українські думи передавалися національними гомерами-кобзарями, які дивують розмахом козацької відваги. На високості людського духу підносить мову рідної України Геній Тараса Шевченка. У його творах легко і природно звучить слово.
Я пишаюсь і плекаю кожне слово рідної мови, передане нам у спадок від наших предків. Треба вивчати, розвивати, берегти свою мову, бо без неї народ перестає бути самостійним, незалежним і багатим.
Самий зворушливий образ, відомий як у релігії, так у Літературі й мистецтві — образ матері, що заколисує рідне дитя. Ця картина наповнює глядача відчуттям затишку, захищеності й комфорту. Адже саме мама ще до народження піклується про дитину, тільки поруч із нею дитя перебуває в абсолютній безпеці. Тарас Григорович Шевченко писав — «Нічого кращого ні, як мати молода зі своїм дитятком малим».Вся та турбота, любов, ніжність і щира, нічим не обґрунтована прихильність, що випробовує матір до своєї дитини знайшли своє відбиття в чистих безневинні колискові. Все своє бажання бачити рідне дитя здорова, гарна, щаслива, розумним і успішним мати вкладає в невигадливі рядки, які часом досить фальшиво, без музики наспівує в сутінку рідному чаду, у ритм погойдуючи колискуКолискова пісня повинна заспокоїти дитя, тому в немудрому тексті прослизають самі м’які, ніжні речі й створення, знайомі нам усім з дитинства: мурчащий кошеня, пухнатий кролик, тиха лисичка з м’якими лапками, що гурчать голуби й маленькі ластівки; подушка, набита легким повітряним пухом і мамині руки. Ця пісенька з народження прищеплює нам любов до комфорту, учить нас тому, що таке щастяЩоб викорінити з дитини примхливість, норовливість і впертість у колискову вводять негативних персонажів — підлу хитру лисицю, страшного сірого вовка або Бабая. Така колискова вчить нас страху, адже безстрашність не завжди є чеснота, порию воно є гіршим з пороківИ хоча колискові здебільшого небагатослівні, вони несуть у собі куди більше змісту, чим інші пісні. Саме з колискових починається формування немовляти, як людини, окремої особистості. Відомо, що діти в малому віці, як губка усмоктують ту інформацію, що пропонує їм навколишній світКолискова — перший урок, що одержує дитина у своєму житті. І тільки мама може проспівати колискову такий, який вона повинна бути — наповненої теплом і турботою, любов’ю й прихильністю. Ні батько, ні сестра, ні бабуся не можуть випробовувати до дитини того пещення, що дарує своєму чаду мати. А виростаючи, ми так часто в моменти суму хочемо знову почути мамину пісню, і відчути маминої теплої руки. Мамині колискові призначені лише для одного слухача — для її дитини, і тільки мати може бути виконавцем такий немудрої, але такої важливої пісенькиНапишіть у відповіді тут
Мова — це характер і духовна могутність народу. Саме він дає їй силу й красу. У своїх піснях він творить зразки неперевершеної поезії, а його генії і таланти високо підносять авторитет рідного слова, вплітаючи у вінок своєї культури найкрасивіші троянди.
Отакі квіти вплели в той вінок і Т. Г. Шевченко, і Леся Українка, і Олександр Довженко, і Олесь Гончар та інші генії українського народу.
Нас, українців, знають інші народи по безсмертних творах наших співвітчизників. Краса українських народних пісень давно привернула до себе увагу видатних знавців фольклору і в нас на Батьківщині, і за її межами. Один з російських письменників натхненно сказав про українське слово: "Українська музика та поезія є найрозкішніша, найзапашніша з усіх гілок світової народної творчості".
Саме українські думи передавалися національними гомерами-кобзарями, які дивують розмахом козацької відваги. На високості людського духу підносить мову рідної України Геній Тараса Шевченка. У його творах легко і природно звучить слово.
Я пишаюсь і плекаю кожне слово рідної мови, передане нам у спадок від наших предків. Треба вивчати, розвивати, берегти свою мову, бо без неї народ перестає бути самостійним, незалежним і багатим.