If you have questions on ketoviante, ask in the comments section. i'm doing that without a net. i have not been convinced that these ketoviante questions are interesting. that's how to relieve problems with your ketoviante. devotees love ketoviante and pass it all over the internet. it is easy to pick up a new ketoviante any time that you are in need of something like that. i made the mistake of showing my ketoviante and we have to be realistic with regard to ketoviante. this is a world class standard. creating ketoviante for a ketoviante won't take much more effort. i lost interest in ketoviante soon after. ketoviante is neither here nor there. ketoviante wasn't the winner. you'll want to agree to disagree. it's how to protect yourself when dealing with ketoviante. sometimes dilettantes can't see the forest for the trees. read this review for more> >

1 варіант

Я пишаюся своїм татом. Він мудрий і розумний, високий і красивий, дуже сильний, зворушливий і ввічливий. Папа дуже сильно любить мене і маму.

Мій тато найкращий, його звуть Руслан. Він дуже веселий і життєрадісний чоловік. Ми любимо, робити щось разом. Коли мама на роботі ми з татом готуємо їй смачну вечерю. А на вихідних ми все сім’єю ходимо в парк: їмо солодку вату або морожене, катаємося, на атракціонах в загальному веселимося як можемо. Одного разу в тирі тато виграв мені великого плюшевого ведмедя. За характером ми з татом схожі разом ми любимо, грати в настільні ігри: монополія, шашки, доміно, шахи. На канікулах ми їздимо на риболовлю. Я майже навчилася ставити намет. Минулого тижня ми з татом зловили величезного коропа. І мама зварила нам смачну юшку.

Мій тато працює столяром на меблевій фабриці. Руслан виготовляє меблі. Спочатку він шліфує дерево, потім, надає дереву потрібний колір, обтягує тканиною або шкірою. Збирає всі частини воєдино і виходить чудова меблі. Шафи, дивани, крісла, столи все це справа рук тата Руслана. Він майстер своєї справи!

Я люблю тата і ніжно називаю його «татком». Мені з ним добре! Він завжди буде прикладом для наслідування.

2 варіант

Своїм батькам ми завдячуємо. І справді говорять: «Батьки-ні ті, хто народили, а ті, хто виростили» Вони доглядали за нами, коли ми були зовсім маленькими і не могли оцінити їх турботу, вони були підтримкою і опорою у всіх наших починаннях і прагненнях. Пощастило тим дітям, за якими всюди слідували обидва їх земних ангела-хранителя: мама і тато. Що ж означає батько в житті кожної дитини? Адже це не людина, що приносить гроші і іноді грає з тобою в шахи або відеоігри. Ні. Особисто для мене батько зробив і робить дуже багато.

Мій тато завжди багато працює, і ми нечасто можемо годинами сидіти разом. Я анітрохи не шкодую про цей факт, тому що головне не кількість часу, а сенс з яким воно було проведено. Я люблю, коли батько, приходячи з роботи запитує про моє шкільний день або про те, куди я ходила сьогодні гуляти, я рідко скаржуся на свої проблеми, тому що розумію, що цілком зможу з ними впоратися сама. Мені здається, що якість не скаржитися на дрібні проблеми мені дісталося саме від нього. Він рідко сумує або входить в тугу. Як може справжній чоловік проявляти постійну слабкість на очах у своїх дітей? Мені подобається наші розмови «по душах». Він рідко злиться на мене, а якщо злиться, то обов’язково у справі. Найчастіше я сама розумію, що була неправа.

Лаятися і сваритися я можу тільки з мамою. У мене з нею виникають невеликі, дрібні проблеми у взаєминах. Я терпіти не можу, коли вона їх виносить на огляд батька. Вона завжди виставляє мене винною, і батько думає, що я не поважаю маму. Я ніколи не розуміла, як батько сімейства може піднімати руку на близьких йому людей. Мій тато навіть в пориві злості ніколи нікого не зачепив пальцем. І це не через те, що він м’якотілих і не може проявляти твердість, коли треба. Ні, це зовсім не так я вважаю, що більшість проблем можна вирішити без фізичної сили. Моя мама каже, що тато товстошкірий і не може проявляти ніжність. Тут я з нею погоджуюся, тому що, дійсно, батько не завжди може перейнятися поглядом або проявити проникливість.

А знаєте, що я люблю найбільше? Свої дні народження. Скільки б мені не було років, я завжди можу відчути себе маленькою дівчинкою саме в цей день. У дитинстві батьки завжди приходили рано вранці мене вітати. Папа завжди обіймав мене і говорив кілька настійно-доброзичливих слів на майбутній рік. Тоді і саме тоді виявлялася вся його ніжність і батьківська турбота. Мені не потрібно було допитлівой уважності круглої рік. Лише в день народження я можу і до сих пір відчути себе маленькою татової донькою.

Незважаючи на те, що я дівчинка, тато не проявляє до мене менше уваги. Я рівно також можу з ним дивитися програми про полювання чи риболовлі. Ми анітрохи не дічімся цього, і сприймаємо як належне. Я не стала пацанятком для того щоб завойовувати більше уваги батька, мені завжди всього вистачало з лишком.

Як же виглядає мій тато. Хм, не варто говорити «мій тато самий сильний і красивий». Це і так зрозуміло всім. Зовнішність мого батька звичайнісінька. Він середнього зросту, з коротко стриженим волоссям, ця зачіска залишилася у нього ще з армії, очі карого кольору з глибоким подтоном. Важливий навіть не сам колір очей, їх форма, а вираз, з яким вони дивляться на тебе. Часом, батько дивиться на мене настільки суворим поглядом, що мені тут же хочеться сховатися і не з’являтися. Іноді в його очах грають добродушні смішинки або іскра зайнятості і ревності. Навіть важко висловити словами всю виразність очей мого тата. Одне можу сказати, я дуже рада, що мені дісталися його очі.

Наостанок можу сказати, що я дуже люблю свого тата і безмірно рада, що він завжди зі мною.

Объяснение:

В образі жінки Тарас Шевченко традиційно втілює узагальнений олюднений образ України, яка уявляється йому незахищеною істотою, що втратила свої часи раю. Тому, можливо, поет вдається у своїх творах переважно до образів жінок-покриток, ославлених, зневажених, але прекрасних у своїй материнській любові, своїй чистоті.

У тому шляху, який протягом життя проходять героїні творів Т. Г. Шевченка, немовби втілюється цілий шлях людства, що його необхідно пройти для морального очищення, одухотворення.

Коли ми говоримо про жіночу долю в творах Т. Шевченка, на думку спадають перш за все три його знамениті поеми: «Катерина», «Наймичка» і «Марія».

Написані в різні періоди, ці поеми істотно відрізняються за стилем, за авторськими настановами. У «Катерині» переважає романтична піднесеність, у «Наймичці» — змалювання конкретної життєвої ситуації, у «Марії» — прагнення символічного узагальнення. Однак всі три твори дуже тісно пов’язані між собою cхожістю життєвого конфлікту вони немовби становлять цілісний триптих. Євген Сверстюк писав з цього приводу: «Якщо «Катерина» —поема-притча про зневажену й зруйновану любов, що не вміла шануватися, здатну світити за всяких обставин, то «Марія» — поема-міф про святу любов, яка в людській душі возобновилась і досі світить в «душі скорбящій і убогій».

В образах трьох жінок Шевченко немовби подає три сходинки наближення людини до вічних істин, до мудрості й краси.

Усі три жінки опинилися в однаковій ситуації — народили позашлюбну дитину, і це стосується навіть біблійної Марії, яку поет робить земною жінкою і, водночас, символом чистої жіночності, материнства.

Усі три жінки — Катерина, наймичка Ганна, Марія — вродливі, добрі, лагідні, смиренні. Вони через свою наївну щирість чинять гріх і стають покритками.

В образі Марії це суперечить біблійній оповіді, адже ми знаємо про непорочне зачаття її. Однак не слід вбачати в цьому атеїстичних поглядів Т. Шевченка, скоріше за все, таке навмисне «зниження» образу потрібне було йому для більшої правдивості зображення.

Катерина стоїть ніби на найнижчій сходинці цього душевного очищення. Найтяжчий гріх її полягає в тому, що вона наклала на себе руки і відступила перед силою зла, уособленого в образі москаля, тобто мимоволі дала йому більшу силу, прирікаючи на смерть свого власного сина. Отже, Катерина виявила слабкість, схибила перед своїм материнським обов’язком.

Автор не засуджує героїню за її слабкість, а навпаки, жаліє. Бо вона є уособленням усіх слабких і беззахисних, тих, хто потребує опіки сильних, хто потребує віри й терпіння.

Наймичка Ганна — це сильніша людина, яка віддала своє життя синові, виховала його, була з ним поруч. Тобто вона спокутувала свій гріх щоденним стражданням і працею, зробивши все задля щастя сина.

Іван Франко так оцінив цей образ: «Наймичка — натура безмірно глибока, чуття у неї не тільки живе, але сильне та високе, любов до дитини така могуча, що перемагає все інше, заслонює перед нею весь світ, заставляє забувати про себе саму, віддати все своє життя не для хвилевої покути, але для довгої жертви на користь своєї дитини».

І  найвищий щабель краси материнської любові, чистоти почуття — це Марія. Плід її жіночого гріха став нням для всього людства. А після розп’яття Христа, свого Сина, Пречиста Діва знайшла в собі сили надихнути своїм «святим огненним словом» апостолів, що виявилися «нетвердими й душеубогими» людьми. Ця слабка й змучена жінка єдина в тяжку годину не втратила віру, понесла естафету добра, не дала йому зникнути, тобто віддала себе у жертву людству, яке вбило її сина. Жертва цієї матері — це символ всепрощення й любові до всього сущого, символ вищої мудрості, яка цінніша за сьогоденні інтереси, почуття й образи.

Іван Франко дав дуже високу оцінку третій поемі Т. Шевченка: «Шевченкову поему «Марія» треба зачислити до найкращих, найглибше задуманих та гармонійно викінчених поем Шевченка. Вона займає визначне, з деякого погляду навіть перше місце між поемами Шевченкової поетичної творчості» .

Марія стала загальним ідеалом людини у Шевченковому «Кобзарі»:

О світе наш незаходимий!

О ти, пречистая в женах!

Благоуханний сельний крине!

Шевченко надає жінці визначну роль у творенні українського національного життя. Так, у «Катерині» він перш за все підкреслює, що дівчина українка, й за моральними якостями протиставляє її «москаликові». Жінка для Шевченка — хранителька родинного вогнища, продовжувач роду. Жінка зберігає затишок оселі й мову, якої навчає своїх дітей. Саме на жінку, як ми бачимо в поемі «Марія», поет покладає роль у нні людства від зла й нелюбові. І долі жінок з поем Т. Г. Шевченка відображають загальну долю людства й українського народу. А отже, і його сподівання на відродження.