и засміялася 58 шащебетав (І. Нечуй-Левицький). Визначте речення зі звертаннями, поясніть у них розділові знаки, Що поширеніше в усному мовленні: монолог чи діалог? А в писем- ному? Чим це пояснити? Яка форма спілкування (діалог чи монолог) для вас легша? Поясніть чому- Перепишіть, уставляючи пропущені літери та розставляючи роз- ділові знаки. 1. Я пр..вітаюсь Добрий ранок (Г. Чубач). 2. Згадалися синові ма- тер..ні слова Д.-вись щоб тебе не згубили м'якість і гордість (М. Стель мах). 3. Я тобі і небо сину пр..хилила б каже мати (М. Познанська). 4. Нам часом кажуть Зважте кож..н крок аби не наробити пом..лон (Р. Третьяков). 5. Одні к..даються ліворуч інші праворуч. А я люблю : с..редину сказав Черв'як і виз..рнув із яблука (Ю. Береза). 6. Кол ти вранці прок..даєшся сп..тай себе що я маю сьогодні зробити Кол увеч..рі зас..наєш подумай Що я сьогодні зробив (Піфагор)
Слово «інтелігент» з'явилося порівняно недавно — у першій половині дев'ятнадцятого століття. Молодість цього поняття пояснюється тим, що поділ праці на розумову та фізичну виник лише під час науково-технічної революції, народивши новий соціальний нтелігенцію, тобто людей, що заробляють на життя своїм розумом. Раніше, у добу феодального ладу, потреби у слові «інтелігент» не було, оскільки монополія на розумову працю належала виключно аристократії, тобто самим феодалам.
Сьогодні ж слово «інтелігент» набуло дещо іншого значення. Для того, щоб людина мала право називатися інтелігентом, окрім того, щоб працювати розумово, вона повинна мати ряд інших, не менш важливих якостей. Для цього замало мати вищу освіту, добру роботу, вишукані манери й такі нібито «неодмінні» зовнішні атрибути інтелігенції, як піджак, капелюх, сорочка з краваткою й окуляри. Зовсім не обов'язково бути пихатим академіком, визначною політичною фігурою чи великим письменником. Справжній інтелігент, на мою думку, ніколи не покаже своєї зверхності над менш освіченою людиною, яка, можливо, стоїть на нижчому суспільному щаблі; у спілкуванні інтелігент простий і невимушений, не намагається здаватися розумнішим, ніж є, бо знає собі ціну, поводиться гідно.
Інтелігентність не завжди можна пояснити походженням, батьками, вихованням, заможністю чи бідністю. Навіть висока освіченість не є гарантією інтелігентності, бо ми знаємо кричущі приклади морального невігластва саме серед власників документів про вищу освіту. І навпаки, знаємо зразки справжньої інтелігентності та внутрішньої культури серед людей простого походження, які не мають дипломів. Яскравий приклад — Катерина Білокур, неосвічена селянка, котра самотужки сягнула фантастичних висот у малярстві. Дивовижні картини художниці є відображенням гармонії внутрішнього світу й навколишньої краси. Гадаю, рядки поезії І. Франка «Порада» досить точно характеризують кодекс поведінки інтелігентної людини:
Не високо мудруй,Але твердо держись
Кожна людина починається зі знання свого родоводу. А її коріння закладене в батьківській домівці, в материнській пісні.
Батьківська хата — це те, що завжди згадується, сниться, що ніколи не забувається і гріє теплом спогадів.
Усіх членів сім'ї завжди об'єднував живильний родинний вогник. Від матері до доньки передавалися старанно вишиті рушники, сорочки; від батька до сина — земля, любов до неї, вміння відчувати її біль, чути її голос.
І до сьогодні зберігаються ці родинні Традиції. Сім'я, що не вберегла вогника, накликає на себе біду. Вогонь здавна оберігав оселю, біля нього росли діти, він вважався священним.
Раніше біля вогню довгими зимовими вечорами збиралися за вишиванням чи куделею. Тут, біля родинного вогнища, навчали поважати свій рід, розповідали про його старійшин, про те, як вони жили, що робили, як співали пісні. Тут навчали поважати людей, бути добрими, чуйними до своїх близьких, навчали дітей допомагати один одному, любити одне одного. Зібравшись усією родиною, вирішували, як мають відзначати свята, як мають жити, щоб не було соромно перед людьми. Хата дає селянинові надійний захист, оберігає від негараздів, дарує світ.
Такі спільні зібрання біля родинного вогнища залишались у пам'яті людини на все життя як найсвітліша згадка про своє дитинство, про свою сім'ю, про родинні традиції. Про це так гарно написав Андрій Малишко:
Та де б не ходив я в далекій дорозі,
В чужім чи у ріднім краю,
Я згадую вогник у тихій тривозі
І рідну хатину свою.
Бо дивляться в далеч засмучені очі,
Хоч тінь там моя промайне.
Бо світиться вогник у темнії ночі,
Мов кличе додому мене!
Объяснение: