I. Спишіть прислівникові сполучення. Поясніть їхню будову та написання. До смаку, без сліду, до побачення,
тим часом, в міру, уві сні, в цілості, в
основному, до вподоби, до сьогодні, на
диво, на совість, на ходу, на зло, на
щастя, по двоє, через силу, з дня на
день, по суті, один в один, з ранку до
вечора.
смаку
II. Два сполучення (на вибір) уведіть у речен-
ня із звертанням. Підкресліть ​члени речення

У кожного народу є свої улюблені рослини. В українців здавна дуже поважають ялину, вербу, дуб. Неможливо уявити собі українське село без калини біля криниці, без чорнобривців і м'яти під вікном. Образ України — це також тополя над шляхом.

Це таємниче поетичне дерево, що часто згадується в народних піснях, легендах як "сокорина". Тополями, особливо білими, та їхнім різновидом — згаданим уже осокором — обсаджували шляхи і садиби. Іноді тополі ще називали яворами. Зараз, їдучи степовою дорогою, неодмінно побачиш тополі, що бовванять вдалечині.

Тополя — один з улюблених образів української народної творчості. Він є символом краси і кохання.

Звичай вшановувати дерева, в тому числі й тополю, зберігся до нашого часу в обряді Зелених свят, коли дівчата водили "Тополю" або "Вільху".

Прикрашаючи хати й подвір'я, дівчата з піснями водили по селу прибрану зеленню дівчинку — "тополю". Усі співали:

Стій, тополенько, Стій, не розвивайсь, Буйному вітроньку Не піддавайсь.

Образ дівчини-тополі можна зустріти, наприклад, у баладі Т. Г. Шевченка "Тополя". Дівчина, довго чекаючи свого милого, перетворилася на тужливу тополю, випивши зілля бабусі-ворожки:

Зілля дива наробило — Тополею стала. Не вернулася додому, Не діждала пари; Тонка-тонка та висока — До самої хмари.

Объяснение:

Свою спадщину — Київ — князь Ярослав Мудрий прикрасив не гірше від найяскравіших міст світу. Дехто натякав князеві на його марнотратство: навіщо то золото? І навіщо церкву поставлено на пагорбі? Але князь Ярослав знав, що робив. Нехай усі — і чужоземці і мандрівники, і друзі, та й вороги — одразу бачать, який багатий, красивий і могутній Київ.

Київський Софійський обор дає нам уявлення про велич і красу архітектури Київської Русі. В усій Європі жодна споруда її т. не могла зрівнятися з київським собором, завдовжки без виступів він 37 метрів, завширшки — 55. Храм має п’ять нефів — поздовжніх коридорів, які на східному фасаді завершуються п’ятьма вівтарними напівкруглими виступами — апсидами, оточений внутрішньою і зовнішньою галереями. Із західного боку височать дві башти зі сходами, що ведуть на другий поверх. Вінчають собор тринадцять куполів, які поступово збільшуються від малих по краях до найбільшого центрального. Купол і дах вкриті листовим свинцем.

Архітектурі органічно відповідає розпис будівлі, який мав на меті звеличити державу. Мозаїки і фрески суцільними килимами огортають стіни, склепіння і стовпи собору, серед яких височіє під куполом велична постать Оранти. Важко переоцінити художню вартість софійських мозаїк. Вони, безумовно, є пам’ятниками мистецтва світового значення, що дійшли до нас у своїй первісній красі.

Фрески Софії збереглись менше, ніж мозаїка. Багаторазові реставрації завдали багатьом картинам непоправної шкоди.

Київська Софія — справжня скарбниця давньоруської культури, невмируще джерело знань про далеке минулого нашого народу. Нині — це всесвітньо відомий музей.