Мати… Чи є у світі найрідніша людина? Вона дала тобі життя, навчила говорити. Вона переживала з тобою болі, раділа твоїм перемогам. Її мудрі поради завжди допомагали тобі.
Мати Івана Сметани, помираючи, залишила синові свою останню пораду: «З панами, сину, не водися». Та Іван ще не був готовий сприйняти слова матері. Згадка про те, що він «мужицький син», була неприємною, адже Іван часто бував тепер гостем в одній панській родині. «Я з самим Кузьміним-Караваєвим у преферанс граю», — пишався хлопець. Захоплення зеленоокою панянкою Мері зовсім знищило в Івана бажання горнутись до простих людей, як заповідала мати.
Та саме Мері до ванові побачити страшну прірву між панами й простими людьми, коли висловила своє презирство до знедоленого народу.
Зіна, покоївка Кузьміних-Караваєвих, так і не змогла побачити цієї прірви, бо разом із панами насміхалась над своєю матір’ю, соромлячись її мови, поведінки й простого одягу. Іван гаючи за тим, як ганьбили жінку-матір, раптом згадав і свою матусю, і її заповіт. «Як же я міг переступити через її останнє святе слово?..» Неможливо знайти щастя серед тих, хто зневажає твій народ. Саме про це говорила мати синові перед смертю.
Так слово матері до ванові знайти правильний шлях у житті й не втратити себе.
“Як гукнеться, так і відізветься”, – говорить стара російська приказка. А ще можна сказати – “Що посієш, те й пожнеш”. У багатьох мовах є подібні прислів’я, і хоча вони мають багато варіантів, сенс тут один – що ти віддаєш людям, те й отримуєш.
Стосується це всіх сторін нашого життя. А ще це називають законом бумеранга – як ти ставишся до людей, так і вони по відношенню до тебе. Адже не дарма ще в Біблії написано “золоте” правило – возлюби ближнього свого, як самого себе.
Будь-яка людина без любові відчуває себе нікому не потрібною і незахищеною. Всі ми мріємо про те, щоб нас помітили, виділили, визнали і, звичайно ж, оцінили по достоїнству. Але як ми самі ставимося до оточуючих? Адже це дуже важливо. Великий Сенека говорив про те, “що людина, яка думає тільки про себе і шукає в усьому своєї вигоди, не може бути по-справжньому щасливою”.
Всі ми, рано чи пізно, приходимо до розуміння цього правила, хтось раніше, а хтось пізніше. Діти і підлітки, на мою думку, дуже часто вчаться на своїх помилках. Я це гаю, та й сам раніше набивав подібні шишки.
Не завжди ж хочеться до старій людині – поступитися місцем в транспорті або піднести сумку. Хочеться скоріше дістатися додому, до комп’ютера, і включити улюблену гру. Не завжди реагуєш на прохання батьків про до а потім ображаєшся, що у відповідьне отримуєш розуміння. Це відбувається не миттєво, може пройти кілька днів або тижнів, але бумеранг повертається завжди.
Мати… Чи є у світі найрідніша людина? Вона дала тобі життя, навчила говорити. Вона переживала з тобою болі, раділа твоїм перемогам. Її мудрі поради завжди допомагали тобі.
Мати Івана Сметани, помираючи, залишила синові свою останню пораду: «З панами, сину, не водися». Та Іван ще не був готовий сприйняти слова матері. Згадка про те, що він «мужицький син», була неприємною, адже Іван часто бував тепер гостем в одній панській родині. «Я з самим Кузьміним-Караваєвим у преферанс граю», — пишався хлопець. Захоплення зеленоокою панянкою Мері зовсім знищило в Івана бажання горнутись до простих людей, як заповідала мати.
Та саме Мері до ванові побачити страшну прірву між панами й простими людьми, коли висловила своє презирство до знедоленого народу.
Зіна, покоївка Кузьміних-Караваєвих, так і не змогла побачити цієї прірви, бо разом із панами насміхалась над своєю матір’ю, соромлячись її мови, поведінки й простого одягу. Іван гаючи за тим, як ганьбили жінку-матір, раптом згадав і свою матусю, і її заповіт. «Як же я міг переступити через її останнє святе слово?..» Неможливо знайти щастя серед тих, хто зневажає твій народ. Саме про це говорила мати синові перед смертю.
Так слово матері до ванові знайти правильний шлях у житті й не втратити себе.
Кожна мати бажає своїй дитині тільки добра.
“Як гукнеться, так і відізветься”, – говорить стара російська приказка. А ще можна сказати – “Що посієш, те й пожнеш”. У багатьох мовах є подібні прислів’я, і хоча вони мають багато варіантів, сенс тут один – що ти віддаєш людям, те й отримуєш.
Стосується це всіх сторін нашого життя. А ще це називають законом бумеранга – як ти ставишся до людей, так і вони по відношенню до тебе. Адже не дарма ще в Біблії написано “золоте” правило – возлюби ближнього свого, як самого себе.
Будь-яка людина без любові відчуває себе нікому не потрібною і незахищеною. Всі ми мріємо про те, щоб нас помітили, виділили, визнали і, звичайно ж, оцінили по достоїнству. Але як ми самі ставимося до оточуючих? Адже це дуже важливо. Великий Сенека говорив про те, “що людина, яка думає тільки про себе і шукає в усьому своєї вигоди, не може бути по-справжньому щасливою”.
Всі ми, рано чи пізно, приходимо до розуміння цього правила, хтось раніше, а хтось пізніше. Діти і підлітки, на мою думку, дуже часто вчаться на своїх помилках. Я це гаю, та й сам раніше набивав подібні шишки.
Не завжди ж хочеться до старій людині – поступитися місцем в транспорті або піднести сумку. Хочеться скоріше дістатися додому, до комп’ютера, і включити улюблену гру. Не завжди реагуєш на прохання батьків про до а потім ображаєшся, що у відповідьне отримуєш розуміння. Це відбувається не миттєво, може пройти кілька днів або тижнів, але бумеранг повертається завжди.