Жила-була у величезному Морі Хвиля. Погідної днини вона бавилася біля берега, ворушила барвисті камінці, лоскотала жвавих рибок. У штормові дні ставала усе темнішою, сірішаю, а на голівці в неї з’являлася шапка білої сердитої піни. Уночі Хвиля підставляла спинку під сріблясті холодні промені Місяця.
Одного разу Хвиля побачила кучерявого хлопчика. Він дивився на неї із захопленням, і Хвилі хотілося стати ще гарнішою.
Я намалюю тебе! – сказав хлопчик Хвилі.
Спробуй! – засміялася вона.
Хлопчик був вірменином, і його називали то Ованесом, то Іваном. У місті Феодосії, де він жив, було багато українців, росіян, вірмен, греків і татар.
Невдовзі хлопчик кудись зник. Хвиля підповзала до берега й прислухалася до людських розмов. Вона дізналася, що хлопчик поїхав учитися на художника.
Через багато років на берег прийшов сивий чоловік і сказав Хвилі:
- Пам’ятаєш, коли я був маленьким хлопчиком, я пообіцяв намалювати тебе? Гадаю, мені це вдалося.
Іван Айвазовський став мариністом. Так називають художника, який зображує море. Хвиля на полотнах митця велично мчить морським простором. Вона піднімається й опускається разом зі своїми найкращими подругами. Хвилі могутні, вони преливаються синім, блакитним, зеленим кольорами.
На картинах Айвазовського немає химерних краєвидів і найяскравіших барв. Зате є справжня краса моря.
Славетний художник Іван Айвазовський повернувся в рідну Феодосію. У своїй великій майстерні він писав усе нові картини. Протягом життя митець створив понад шість тисяч морських пейзажів.
Давно це було, ще до того, як народилися ми. Зозуля робила свою справу. Вона підкидала синичкам сорокопудам та іншій лісовій дрібноті свої яйця, а ті виховували підкидьків.
– Ти все співаєш, а на старість залишишся сама, як пень без пагонів, – казали птахи зозулі.
Та ж у відповідь лише сміялася:
– Ви все своє життя із пелюшками та колисками промучитеся, а я своїх дітей, як буде треба, знайду і примушу годувати себе. Закон є закон!
Однак доля зле жартує з тими, хто сподівається задарма прожити вік. Коли настав час, усі зозулині діти не визнали строкатої матері, відмовилися доглядати її. І застогнала пташина. Перші в її житті сльози покотилися з очей. На галявині, куди вони впали, розкрили свої білі вінки квіти. У народі їх так і називають – зозулині сльози. Ботаніки ж дали їм назву зозулинець плямистий.
Чи доводилося вам гати, щоб зозуля плакала? Ніхто цього не бачив. Тому про безтурботну, самовпевнену людину, яка починає бідкатися, коли потрапить у скруту, кажуть, що вона ллє зозулині сльози. А матерів, котрі не хочуть доглядати своїх дітей, зневажливо називають зозулями (З кн. «Українська міфологія») (171 слово).
Жила-була у величезному Морі Хвиля. Погідної днини вона бавилася біля берега, ворушила барвисті камінці, лоскотала жвавих рибок. У штормові дні ставала усе темнішою, сірішаю, а на голівці в неї з’являлася шапка білої сердитої піни. Уночі Хвиля підставляла спинку під сріблясті холодні промені Місяця.
Одного разу Хвиля побачила кучерявого хлопчика. Він дивився на неї із захопленням, і Хвилі хотілося стати ще гарнішою.
Я намалюю тебе! – сказав хлопчик Хвилі.
Спробуй! – засміялася вона.
Хлопчик був вірменином, і його називали то Ованесом, то Іваном. У місті Феодосії, де він жив, було багато українців, росіян, вірмен, греків і татар.
Невдовзі хлопчик кудись зник. Хвиля підповзала до берега й прислухалася до людських розмов. Вона дізналася, що хлопчик поїхав учитися на художника.
Через багато років на берег прийшов сивий чоловік і сказав Хвилі:
- Пам’ятаєш, коли я був маленьким хлопчиком, я пообіцяв намалювати тебе? Гадаю, мені це вдалося.
Іван Айвазовський став мариністом. Так називають художника, який зображує море. Хвиля на полотнах митця велично мчить морським простором. Вона піднімається й опускається разом зі своїми найкращими подругами. Хвилі могутні, вони преливаються синім, блакитним, зеленим кольорами.
На картинах Айвазовського немає химерних краєвидів і найяскравіших барв. Зате є справжня краса моря.
Славетний художник Іван Айвазовський повернувся в рідну Феодосію. У своїй великій майстерні він писав усе нові картини. Протягом життя митець створив понад шість тисяч морських пейзажів.
Визначте тему та основну думку тексту. Визначте
Давно це було, ще до того, як народилися ми. Зозуля робила свою справу. Вона підкидала синичкам сорокопудам та іншій лісовій дрібноті свої яйця, а ті виховували підкидьків.
– Ти все співаєш, а на старість залишишся сама, як пень без пагонів, – казали птахи зозулі.
Та ж у відповідь лише сміялася:
– Ви все своє життя із пелюшками та колисками промучитеся, а я своїх дітей, як буде треба, знайду і примушу годувати себе. Закон є закон!
Однак доля зле жартує з тими, хто сподівається задарма прожити вік. Коли настав час, усі зозулині діти не визнали строкатої матері, відмовилися доглядати її. І застогнала пташина. Перші в її житті сльози покотилися з очей. На галявині, куди вони впали, розкрили свої білі вінки квіти. У народі їх так і називають – зозулині сльози. Ботаніки ж дали їм назву зозулинець плямистий.
Чи доводилося вам гати, щоб зозуля плакала? Ніхто цього не бачив. Тому про безтурботну, самовпевнену людину, яка починає бідкатися, коли потрапить у скруту, кажуть, що вона ллє зозулині сльози. А матерів, котрі не хочуть доглядати своїх дітей, зневажливо називають зозулями (З кн. «Українська міфологія») (171 слово).