Охарактеризуйте Щуку. Яка деталь у байці засвідчує, що вона не без гріха (зверни увагу: за руку, як кажуть, її ніхто не спіймав — у тексті перед звинуваченням ужито слово "буцімби")?
Коза́к-характе́рник, також коза́к-химоро́дник, коза́к-галдо́вник або коза́к-заморо́чник[1] — назва віщуна, чаклуна на Запорозькій Січі. Займався не лише яснобаченням, але й лікуванням поранених козаків, їх психотерапією та психофізичною підготовкою. Характерник — своєрідний духовний наставник, якого козаки шанували і дещо побоювались, хранитель традицій і таємниць бойового мистецтва запорозького козацтва. За переказами, кошовий запорожців І. Сірко, якого обирали на цю посаду протягом 24 років, був відомим козацьким характерником[2]. Із часом поняття «козак-характерник» надійно увійшло до наукового обігу
Яка це добра й світла година, коли село йде на Великдень до церкви! Вийнято зі скринь і шаф найкращий одяг, а для нас він таки найкращий у світі. Вишивані сорочки та блузи, на яких барвляться квіти й чарують око предивні візерунки, вишивані кептарики, брилики на хлопчиках, віночки й стрічки на дівчатках. І все це нове, одягнуте сьогодні вперше, бо цілий рік готувалося до Великодня. Сплетені з лози й розмальовані майстровими руками кошики, прикрашені вишиваними рушниками. Усе чисте й біле, як цей світ, чекає на себе краплі свяченої води.
А церква й довкола церкви — мов великий живий квітник. Люди прийшли посвятити паски. Село стоїть у всій своїй одвічній красі, душевній тленості. Рід коло роду, як з давніх-давніх часів. А серце звернуте до неба, і тиша така дзвінка, ніби щойно над цим окрайцем української землі перелетіли святі.
І не перепинити цієї живої народної ріки до церкви, бо в її святості живе наш дух, бо так виростали наші традиції, єдналася нація, так благословилася незалежна Україна
Коза́к-характе́рник, також коза́к-химоро́дник, коза́к-галдо́вник або коза́к-заморо́чник[1] — назва віщуна, чаклуна на Запорозькій Січі. Займався не лише яснобаченням, але й лікуванням поранених козаків, їх психотерапією та психофізичною підготовкою. Характерник — своєрідний духовний наставник, якого козаки шанували і дещо побоювались, хранитель традицій і таємниць бойового мистецтва запорозького козацтва. За переказами, кошовий запорожців І. Сірко, якого обирали на цю посаду протягом 24 років, був відомим козацьким характерником[2]. Із часом поняття «козак-характерник» надійно увійшло до наукового обігу
Яка це добра й світла година, коли село йде на Великдень до церкви! Вийнято зі скринь і шаф найкращий одяг, а для нас він таки найкращий у світі. Вишивані сорочки та блузи, на яких барвляться квіти й чарують око предивні візерунки, вишивані кептарики, брилики на хлопчиках, віночки й стрічки на дівчатках. І все це нове, одягнуте сьогодні вперше, бо цілий рік готувалося до Великодня. Сплетені з лози й розмальовані майстровими руками кошики, прикрашені вишиваними рушниками. Усе чисте й біле, як цей світ, чекає на себе краплі свяченої води.
А церква й довкола церкви — мов великий живий квітник. Люди прийшли посвятити паски. Село стоїть у всій своїй одвічній красі, душевній тленості. Рід коло роду, як з давніх-давніх часів. А серце звернуте до неба, і тиша така дзвінка, ніби щойно над цим окрайцем української землі перелетіли святі.
І не перепинити цієї живої народної ріки до церкви, бо в її святості живе наш дух, бо так виростали наші традиції, єдналася нація, так благословилася незалежна Україна